Привіт, мої хороші!

Хочу розповісти вам про книгу, яка особисто мене зачепила. Я впевнена, що ви не пошкодуєте, коли зазирнете сюди на вогник.

Отже, що ми маємо?

• Дівчина, яка втратила батьків в автокатастрофі і тепер має дбати про брата-підлітка, який завжди радий знайти проблеми на п’яту точку. Зав'язка в тому, що він розбив авто мільйонера і тепер Дані доведеться відпрацьовувати.
• Сексі-красень - бос, за яким Дана має стежити і доповідати все його татові - тому  мільйонеру, чию машину розбили. 
• Проблемний брат
• Мільйонер-старший
• Купа несподіванок і пригод

Служниця для мільйонера 

Анотація до книги "Служниця для мільйонера "

— Привіт, я... — починаю я, намагаючись пояснити, хто я і чому тут, але він мене перебиває.

— Я знаю. Тато попередив. Заходь, — він відступає, запрошуючи мене всередину. — То що, готова до роботи?

— Так, я... готова. Я прийшла працювати економкою. Мене направив Іван Семенович, — я намагаюся триматися впевнено, але голос трохи тремтить.

Він сміється. Його сміх низький і приємний, але я не розумію, що його розвеселило.

— Економкою? Тато, звісно, оригінал, — він підходить до мене, повільно обходячи навколо, розглядаючи з ніг до голови. — Думав, ти будеш у чомусь більш... відвертому. Та нехай. Можеш починати.

— Добре, а з чого почати? — здається, тут не брудно. Напевно, спершу займуся приготуванням їжі.

— Можна з танцю, — білозубо всміхається він. Що?

бос і підлегла

дуже емоційно

сильні почуття

Служниця для мільйонера

Уривок:

— Що ти вже знову натворив? — вриваюся в кімнату молодшого брата, гучно гримнувши дверима, і кричу так, що дивуюся, як ще сусіди не стукають в стіну. Мого терпіння більше не вистачає. Я на межі. — Я кого питаю, Сашо?

— Заспокойся. Сядь, подихай глибоко… — він намагається взяти мене за плечі, але я швидко скидаю з себе його руки і штовхаю його в крісло, що перед комп'ютером. Саша, шістнадцятирічний високий юнак, від мого напору приземляється точно на стілець, а я нависаю над ним з найсуворішим зі своїх поглядів. Після загибелі батьків я залишилася за старшу, стала йому фактично і мамою, і татом, і сестрою, і всім, ким лише можна. Але бачить Бог, мої нерви на межі. За цим підлітком треба весь час пильнувати, але хіба я можу? Я ж ще працювати маю, щоб забезпечити нас і відправити цю біду вчитися в якийсь грьобаний коледж.

— Я зараз тобі подихаю! Я зараз так дихну, що ти в мене прилипнеш! Кажи, що натворив! — кричу я. В повідомленні, яке він мені прислав, стверджував, що все дуже погано і просив негайно приїхати. Я зірвалася з роботи (втретє за місяць) і примчала сюди. А він ще морозиться.

— Я взяв авто Івана Семеновича… без дозволу, — в цей момент я починаю за’сипати. Що він накоїв? Збив когось? Якщо мене до тридцяти не схопить інфаркт, це буде великим щастям. 

— І? — мій колись дзвінкий голос зараз став грубим, майже мужицьким. Все від вічного командного тону.

— Розбив її… В стовп. З розгону. 

— Ти нахіба її брав? — питаю, конвульсивно оглядаючи його, чи цілий. Хоча яка тепер різниця? Малецький всеодно нас на органи продасть за ту тарантайку. 

— Хотів Ірку покатати… — ховає очі брат.

— А тепер твоя Ірка буде тобі передачки носити! Якщо буде… Сашо, де твій розум? Ти ж вже не маленький хлопчик! Ну як так? — мене накриває усвідомлення всього, що сталося, і я починаю просто плакати. Мало того, що він міг розбитися… як батьки. Тепер соц.служба його забере до повноліття, а мене… посадять? Я ж несу за нього відповідальність до його вісімнадцяти.

Добрими справами вистелена дорога в пекло. Це точна істина. Коли влаштовувала його в будинок до мільйонера підпрацьовувати, думала, це навчить його відповідальності. Не буде після школи десь тинятися зі своїми дружками. Стане серйознішим. Та й заробить якусь копійку хоча б на дівок своїх. Я ж йому не тато Карло, моєї зарплати фінансиста з натяжкою вистачає на необхідність, гульки забезпечити я вже не можу. В Івана Семеновича наша мама працювала кухаркою, тато — садівником. Сашка теж в курсі, як газон косити. Я й попросила взяти його. Краще б не просила. Краще б… Та що вже тепер? 

— Бодь, ти цей… не плач, — він сідає поруч, обіймає мене. Я закриваю обличчя руками. Зараз мене накриває розпач і провина перед батьками. Вони залишили Сашу мені і я щиро старалася, але не впоралася. 

— Не Бодяй мені, — шиплю я.

— Добре, Дано. Даночко, може ти поговориш з Іваном Семеновичем? Я все відпрацюю. Я все робитиму, що він скаже. Тільки б заяви не було.

— Скільки ти відпрацьовуватимеш таку суму? До пенсії? — гиркаю я. Гиркаю, але розумію, що спробувати треба. Я запропоную себе в якості працівниці. Можу після роботи приходити і прибирати, або готувати. Я, звісно, не мама, але теж непогано готую, коли є з чого.

— Але ж має бути якийсь вихід… Може сказати, що то не я? — малий тулиться. Він хоч вже і дорослий, та ще така дитина. А я змушена була подорослішати рано. Коли все сталося, мені було двадцять два. Завершувала універ і вже працювала. Соц.опіка не дуже хотіла давати мені Сашу, але я переконала. Не мало допомогло те, що поруч жила наша тітка і обіцяла допомагати. Щоправда, тепер вона в Польщі. Може вона могла б позичити гроші, щоб заплатити за частину авто,яке розбив Саша? Але в неї операція нещодавно була. Навряд, в неї на картці мільйони. 

— Там камери всюди! Сказати, ага, — я ще хочу сварити, але телефонний дзвінок перериває тишу. Дивимося на телефон і бачимо ім’я Сашиного боса.

Служниця для мільйонера

Підписуйтеся на оновлення Лії Роуз, щоб не пропустити важливу інформацію. А також шукайте її в Інстаграм 

А також запрошую до своєї новинки Сім'я за контрактом.

— В мене для тебе пропозиція, від якої така красуня не може відмовитися, — білозубо всміхається красень-незнайомець у барі, який вже з годину спостерігає за мною. А чого, питається, він хоче? Я тут спокійно сиджу, нікого не чіпаю. Дідько знає, чого я взагалі саме сюди приперлася, щоб зібрати в голові картину свого життя і подумати, що робити далі. По ідеї, мала б піти в якесь тихе місце, ще й зважаючи на те, що я ненавиджу бари, тусовки і інші шумні місця. Але тим не менше я тут. І, здається, коктейль не був таким вже й слабоалкогольним, тому що я оцінювально дивлюся на цього чоловіка і раптом, неочікувано для себе, видаю:

— В мене для тебе теж пропозиція, — кажу впевнено. — Зроби мені дитину!

випадкова зустріч

дуже емоційно

бос і підлегла

Ваша Юліанна ♥️