Після того, як Еліна в крила чоловікові зраду, вона одразу ж хотіла піти геть.... Але від людини при владі, як виявилося, просто зібрати речі та піти неможливо.

***

— Це було, — захекано шепочу, намагаючись скласти думки до купи. — Це… Це..

Влад цілує мене у скроню, стискає долонею стегна.

Гучна мелодія його робочого телефона руйнує атмосферу нашої незапланованої близькості. Влад швидко прибирає руки та миттю відповідає на дзвінок:

— Так, Сергію. Вже виїжджаємо. — Схопившись за ручку, він обертається. — Три хвилини, Еліно. Приведи себе до ладу та спускайся. Чекатиму на тебе в машині, — наказує холодно, геть відкинувши те, що робив зі мною щойно.

Гнів охоплює мене з головою. Стискаю пальці в кулаки. Подумки жбурляю у Влада щось важке. Як же мене дістала його різка зміна поведінки.

Обертаюся до дзеркала та дивлюся на своє відображення.

— І як я маю це виправити за три хвилини, скажи на бога, Владе? — розмовляю сама з собою, намагаючись повернути пасма, що стирчать у різні боки, назад у зачіску. Дякувати майстрині, хоча б помада на місці.

Коли з зачіскою все стає більш-менш окей, йду до гардеробної, аби змінити спідню білизну на суху. Телефон тим часом починає дзижчати безперестану на столі.

— Та йду я вже, йду.

Виправивши спідницю сукні, я повертаюся до спальні аби нагримати на нетерплячого чоловіка. Хапаю телефон зі стільниці.

«Ти мене розчаровуєш, Еліно»

«Я вважав тебе розумною дівчинкою»

«Що ж, як що тобі не подобається по-доброму»

«Лови другий сюрприз»