Вирішила я зрідка почати вести такую рубрику - страшні історії або казочки на ніч.
Колись моя бабуся завжди оповідала нам якісь історії перед сном, і я обожнювала цей ритуал.
Тож буду вводити його в своєму блозі.

Збірка казок. Потойбічний ліс

Прокляття

З пагорба долина здавалася бурштиновою від променів яскравого весняного сонця, тонула в зелені дерев та молодої парості ялинок. Мереживо жовтців і первоцвітів візерунчастим килимом вкривало схили, і шовковисті трави покірно розстелялися перед Прекрасним Принцом, який вів у поводу вороного коня. Ледь помітна стежка вела до воріт, гостинно відчинених назустріч подорожньому — напівзруйнований замок, оповитий плющем, чекав на нього не одну сотню років. Стародавні легенди оповідали про ніжну юну діву, що спить під склепіннями високої вежі, спить багато років в очікуванні чарівного поцілунку Істинної Любові. Поцілунку, який зруйнує зле чарівництво. Діва прокинеться, з’явиться рум'янець на її щоках, налиються кров'ю пухкі губи і загоряться синім полум'ям очі. Казали, що Принцеса вродлива, наче фея, і що з красою її обличчя не зрівняється ніхто в цьому світі...

Стежка зміїлась довкола невеликого пагорба, а потім сховалася в чагарниках шипшини, що з'явилися казна-звідки. Принц дістав меч і почав рубати колючі гілки, які намагалися схопити його, пронизати шипами. Було шкода залишати коня, але прив'язаний поводами до нижньої гілки величезного дубу, він не повинен був нікуди втекти, аби дикий звір не чіпав... Тріснула тканина на камзолі Принца, і показалися рубінові краплі крові на руці. Але він лише спокійно озирнувся і продовжив рубати гілки, що не пускали його до воріт. Дивно — коли він стояв на пагорбі, шипшини тут не було. Вирішивши, що це чаклунство злої відьми, яка зачарувала Принцесу, рятівник продовжив пробиватися до вежі. З пагорбів, що оточували замок, лавиною зійшов туман, приніс із собою запахи прілого осіннього листя і багать. Мить — і клаптеві батоги туману зникли, а Принц побачив, що зарості колючих кущів зникли, немов їх і не було. Незворушно окинувши поглядом вежу, в якій за переказами і схована була Принцеса, її рятівник сховав свого меча й рішуче рушив до воріт.

Темрява, що панувала в залах і переходах вежі, огорнула Принца задушливим саваном, і він дістав медальйон — подарунок однієї доброї чарівниці. Неяскраве зеленувате світло спалахнуло тьмяним вогником, і Принц озирнувся — павутиння, пил, зотлілі меблі, обладунки та зброя, що валяються на кам'яних плитах... Ці речі явно залишилися від колишніх рятівників. Принц розгледів у напівтемряві сходинки й кинувся до них — вони напевно вели нагору, в опочивальню. Легко збіг сходами, він промчав повз кілька прольотів, а потім увірвався в кімнату, яку, здавалося, не зачепило запустіння і тлін. Оббиті золотистим шовком стіни, темно-вишневі гардини на вікнах, а на високому постаменті — ліжко під балдахіном.

Принц наблизився — на білосніжних простирадлах, з розкиданим по подушці світлим волоссям, лежала юна Принцеса. Вона була бліда, губи її здавалися знекровленими, риси обличчя загострилися... лежала вона ніби нежива… Рятівник схилився над дівою, готуючись торкнутися її губ поцілунком Справжнього Кохання, але спляча красуня смикнулася, немов у передсмертній агонії.  Тремтіння пройшло її тілом, і стрімко, невідворотно побігла мармурово-білим личком сіточка зморшок. Принц відсахнувся, з жахом дивлячись, як старіє на його очах зачарована принцеса, як висихають її руки, як вкривається сивиною волосся... Очі її розплющилися, і темрява плинула з них на Прекрасного Принца. Зсохлі руки з гострими пазурами вчепилися в його плечі, і він відчув крижані дотики її губ.

І в цю мить зрозумів, чому ніхто не міг врятувати Принцесу.

Але було вже пізно — перші краплі його крові впали на білосніжні простирадла.