Спойлери до наступних книг!

Усі чекають на історію про Ніку, Давиду не дали навіть шансу. Що ж… все одно вирішила закинути вам шматочок)))

Вибираємо Ніку чи Давида...))) Ще більше цікавого скоро буде у моєму тг-каналі, тому запрошую: "КАРИНА ФОКС. КНИГИ ПРО КОХАННЯ" або t.me/karina_bookfox 

Історія про Давида:

— Я ніколи не заподію зла ні тобі, ні твоїй дитині, bella, — видихнув він хрипко, ледь відхилившись, щоб заглянути мені в очі.
Його голос звучав низько, з хрипотою, ніби кожне слово тягнулося повільно, з тією самою італійською недбалістю, що ніби огортає, заколисує… обманює. Він знову впився в мої губи — жадібно, пристрасно. Але це був мій шанс.

Різким рухом я вихопила в нього пістолет. Метал ліг у долоню важко, знайомо. Я приставила дуло до його скроні — й увесь світ, здавалося, завмер. Всередині все тремтіло, але я не дозволила собі здатись. Не можна. Я почала гру, у якій переможених не прощають.

Він завмер, зупинившись у кількох подихах від мене. І раптом… засміявся. Тихо. Навіть ніжно. Я зняла пістолет із запобіжника.

— Віддай мені ключ, — твердо наказала я.

Він не зрушив з місця. Лише знову трохи примружився й м’яко усміхнувся — тим самим тоном, ніби вмовляє кохану обрати солодше вино.

— Mia bella… — промовив він, розтягуючи слова ліниво й тягуче. — Візьми його сама. Він у лівій кишені.

Ага. Ось як? Вправно. Дуже вправно. Але я не збиралася грати за його правилами. Лізти до нього в штани? Прекрасно розумію, на що він розраховує.

— Відійди, — холодно сказала я.

Він послухався. Без заперечень. Два кроки назад — ані паніки, ані страху. Він усе ще здавався людиною, якій просто цікаво, що я зроблю далі.

— А тепер — карту. Сам. Без трюків.

— Гмм… — він схилив голову набік, трохи усміхаючись. — Я б вирішив, що ти просто обережна, але… — він скривив усмішку, голос став нижчим, майже інтимним. — Здається, ти досі боїшся намацати в моїх штанях дещо цікавіше за шматок пластику.

— Помиляєшся, — відповіла я, націлюючи дуло йому в груди.

Я прицілювалась точно. Серце. Рука не тремтіла — давно звикла до ваги зброї. Але він… Він був спокійний. Диявольськи спокійний. Його сорочка була розстібнута, і я на мить впіймала себе на тому, що розглядаю його шкіру — бронзову, ніби відполіровану сонцем. Чорне тату перетинало груди, вигинаючись уздовж ключиці.

Він зробив крок.

— Стій! — різко попередила я. — Востаннє. Карту. Зараз же.

Він завмер. Очі зупинилися на моєму обличчі, потім ковзнули до зброї. Усмішка зникла. І раптом його голос став чужим — без натяку на жарт, без медової м’якості. Лише холод:

— Белла, досить. Це тобі не допоможе.

Він знову рушив.

— Ні! Я сказала — стій!

Він не вірив. Просто не вірив, що я це зроблю. Він знав жінок, знав страх.
Але він не знав мене. Постріл прозвучав, як вибух. Він зупинився. На обличчі — щире, майже дитяче здивування. А потім — червоний колір на білій тканині сорочки. Він упав.

Я залишилась стояти, важко дихаючи, пістолет досі був у моїй руці, ніби приріс. Рука тремтіла, але не відпускала. Я приклала долоню до вуст. Тільки б не закричати. Тільки б не… Господи. Я вистрілила.
Я справді… Зробила це.

Історія про Ніку...

Обернулася. Хтось усе ще тримав мене за лікоть. Сильна рука, міцна, наче в мене немає вибору — йти вперед чи залишитися. Пальці стиснули тканину мого лонґсліва, ніби я не людина, а реквізит. Я сіпнулася — не відпускає.

— Відпусти, — прошипіла я крізь зуби, не дивлячись.

І тільки потім підвела погляд. Він. Той самий Ерік. Зірка. Місцевий сонячний хлопчик з обличчям рекламної пасти й голосом, ніби навіть кашляє красиво. Стояв, не моргаючи, і дивився на мене, наче сам не зрозумів, навіщо це зробив, але вже пізно відступати.
І ця його усмішка. Наче він знає про мене щось таке, чого я й сама не знаю. Хоча… знає.

— Ось вона й підійде, — спокійно сказав Ерік.

Я вирвала руку, втупилась у нього з ненавистю.

— Куди “підійду”?!

— На роль головної героїні. Підійшла. І все.

— Ти *нецензурна лайка*, чи що? — пирхнула я, дивлячись йому прямо в очі.

Він не зреагував. Лише звузив погляд, ніби прицілився. А потім — диявольська, впевнена, майже хижа посмішка.

— Вона точно підходить на цю роль.