Муза. Хто надихає автора? І новина!

Вітаю, мої любі! 

Вчора випадково почула від Лари Роси про таке чудове свято, як День Музи. Або Муза, якщо в чоловічому роді. І вирішила, що обов'язково повинна поділитись своїми. А у мене їх аж два! Багата жінка, ну... 

Отже, знайомтесь, муз номер один, Його Темність, Володар Безодні, Ліонель. Ті, хто читав мене, з ним вже явно знайомий і знає, що Лі приходить як другорядний персонаж. Іноді це лише голос в голові героїв, іноді цей пан з'являється власною персоною в кадрі. 

Але звідки ж він взявся? О, це дуже цікава історія. Колись мої близькі подруги гукнули мене пограти у ДнД. Я вже мала невеличкий досвід, мені сподобалось, але не до захвату. Та тут була класна ідея (ми рушали з одним варлоком в подорож через шантаж), і я вигадала Ліонеля. Синьоокий чарівник, красень, що ніяк не може знайти собі пару і трохи не згодний з правлінням в своїй країні (так, з герцога, проти якого зрештою в кампанії ДнД боровся Лі, народився як похідна Вірджиніо Санті з цієї книги). Спочатку персонаж був хаотично добрий, потім хаотично нейтральний, зрештою скотився в "морально сірого" і засів у моєму серці.

А потім я, жартуючи з подругою, "приміряла" на незалежного і свободолюбивого Ліонеля роль чаклуна Темної Пані, Володарки Безодні. Слово за слово... Так народився образ того Лі, якого ви знаєте, доброго, іронічного, іноді - саркастичного Володаря Безодні, який ненавидить несправедливість та любить рятувати своїх чаклунів з халеп, у які вони потрапляють. До речі, зі своїм "прародителем"-тезкою, чарівником, він знайомий, обидва ці чоловіки існують в моєму книжковому всесвіті (але Ліонеля-чарівника ви не бачили. Можливо, колись потім!)

Я попросила у ШІ трошки постаратися для авторки і створити намалювати мені Ліонеля. Якщо чесно, візуал вийшов ближче до чарівника, ніж до божества: божество має мати гостре вушко, не носить сережку і старанніше голить щетину. Але той погляд пробирає мене прямо з арту, тому я залишу його тут. 

Ну і Муз номер два, я б сказала навіть муРз. Мій котик, моє сіре щастя, Дар (то ім'я скорочене, є ще повний варіант). Скотинка породиста, він в мене прямовухий шотландець. Улюблена справа: спати вдень, стрибати на робочий стіл вночі (так, йому це категорично заборонено, так, слав він мене під хвіст з моїми категоричними заборонами). 

Дар дуже балакучий і вуркітливий, вміє навіть "мама" говорити, зате категорично проти спати у мене на руках. Незалежне таке, що страхи, зранку сторожить ліжко, щоб я його застелила і пустила кота туди, на покривало. Повелитель не Безодні, але мого серця і моєї квартири! Саме тому у мене в книгах багато котів, і деякі з них мають паскудний характер. 

P.S. Хто знає, той знає: ні, самоїда у мене нема, я не знаю, як Сніжок проліз у книги, але так воно вже вийшло! 

На фото варіація Дара, знегерована ШІ. 

І обіцяна новина. Ваша авторка вимкнула свого внутрішнього інтроверта і нарешті зважилась завести ТГ-канал. Так, в світі гепардів я комунікаційна черепаха. Але якщо хочете поспілкуватись з авторкою, то мене можна знайти ось тут. Там буде більше новин, більше візуалів, більше Володаря Безодні Лі і (заманюю, заманюю) фотографії кота! Спра-а-авжні!

А на цьому я завершую блог, бажаю вам приємного вечора або дня (дивлячись коли ви це читаєте) і біжу писати наступні продовження у книги. Скоро зустрінемось! Бо мені гарантовано буде що вам розповісти і в історіях, і тут, у блогах. 

Щиро ваша, Марго Вольська.