Шановні читачі!

Я вирішила замінити обкладинку на мою книгу "Сльоза Принцеси Фей". Як вам? Сподіваюся, стало краще.

АНОТАЦІЯ:

Принцеса фей опиняється у світі смертних у вигляді звичайної, нічим непримітної дівчини. Все заради того, щоб випробувати свого обранця.
Але шлях до кохання виявиться не таким простим, як здавалося на перший погляд.
Чи витримає вона сама те, через що доведеться пройти? І чи виявиться цього гідним її коханий?

*****************************************************************************************

УРИВОК З КНИГИ:

– Ліанель, чи готова ти на якийсь час стати смертною? – запитала Королева.

Навіть мріяти про таке не могла! Сама лише думка про те, щоб поринути в те життя, за яким я до цього могла лише спостерігати, пробудила всередині цілу бурю емоцій.

– Для Природи-матері немає нічого неможливого, – посміхнулася Оріель. – Вона дасть тобі нову оболонку… І якщо твій обранець покохає тебе навіть такою… Цілковито звичайну і не надто гарну… Ось тоді я точно буду впевнена, що ви призначені одне для одного.

Аралан сердито посміхнувся.

– Що ж, я з цікавістю спостерігатиму за всім цим. Впевнений, що смертний перевірку не пройде.

Серце стислося від тривожного передчуття при вигляді його впевненості. Але я постаралася переконати себе, що в Аралані говорять зараз лише злість і вражене самолюбство.

***

Дивлячись на своє відображення у дзеркалі все в тій же портальній кімнаті, я довго не могла повірити, що це я. Настільки видовище відрізнялося від того, що я звикла бачити. Хоча нічого потворного в моєму новому вигляді не було.

Дівчина невисокого зросту, худенька і тендітна, без будь-яких спокусливих вигинів. Груди майже не помітні під темно-сірою простою сукнею, яку у світі смертних носять селянки. Шкіра та кістки – інакше не скажеш. Личко вузьке, невиразне. Тонкі губи і трохи кирпатий носик. Волосся темне, але не чорне, зібране в трохи розпатлану косу. Мабуть, єдине, що було примітного в обличчі – очі. Мої колишні. Зараз вони здавалися аквамариновими. Блакитними, але з відтінком зеленого.

Взагалі я помітила, що відколи дізналася, що зможу пожити у світі смертних, зелень майже з них не зникала. Аралан, який теж захотів проводити мене в цю дивовижну подорож, розглядав мене так само пильно. Мені здалося, що в його очах читається біль, але я не була в цьому впевнена. Разом із здобуттям нового тіла я втратила можливість відчувати емоції одноплемінників.

– Тепер твоє тіло смертне, – сказала Королева. – Воно дуже вразливе і його можуть легко пошкодити. Звісно, ​​померти ти не зможеш. Якщо вб’ють твою оболонку, ти знову опинишся тут. Станеш собою колишньою. Але все ж таки відчуття ці неприємні. Так що постарайся їх уникнути... Природа-матір сказала, що дещо з можливостей тебе колишньої залишила. Адже це частина не лише тіла, а й душі. Але будь обережною. Намагайся не виявляти того, що ти інакша за інших. У світі смертних до цього ставляться з насторогою.

Я кивнула і нерішуче подивилася на неї. Тепер я не могла сама активувати дзеркало та викликати портал переходу. Оріель посміхнулася і змахнула рукою.

І я побачила ту саму знайому рівнину, де кілька днів тому мало не втратила мого воїна.

Насамкінець, перед тим як я ступила в дзеркало, Королева сказала:

– Варто тобі побажати, і ти знову опинишся тут. Але якщо зробиш це зарано, то ніколи й не зрозумієш: наскільки можеш бути впевнена у своєму обранцеві. Тож сил тобі та хоробрості, дівчинко! У тому світі вони тобі точно знадобляться.

ПРИЄМНОГО ЧИТАННЯ!