Сльози у дитячих очах і що з ними робити

Сльози у дитячих очах і що з ними робити — не психологією, а серцем

Мені здається, що у світі немає нічого важчого, ніж побачити сльози в очах дитини. Особливо своєї. Особливо коли ти знаєш — це не просто “впала” чи “не дали іграшку”. Це щось глибше. Може, вона відчула себе покинутою, не почутою, недолюбленою — хай навіть на хвилину.

В таких митях у нас часто спрацьовує “дорослий механізм”: заспокоїти, відволікти, пояснити, виправити. І все це, звісно, важливо. Але є щось, що стоїть попереду всього цього. Серце. Серце, яке просто поруч.

Одного разу Вероніка заплакала через те, що я "не подивилася на неї, коли вона малювала".
Я могла сказати:
— Доню, я ж поряд була! Я ж бачила тебе! Ну що за дрібниця…

Але я побачила її очі. Маленькі всесвіти образи. І зрозуміла — це не про малюнок. Це про неї. Їй хотілося бути важливою в ту мить. Не потім. Не “зараз-зараз”. А зараз.

Я сіла навпроти, торкнулась її руки і сказала:
— Пробач. Мені дуже шкода, що я не побачила тебе саме тоді. Мені боляче, що ти плачеш. Розкажеш, що було важливого в цьому малюнку?

І вона розповіла. Малюнок був про те, як ми з нею їдемо в поїзді до моря. Виявилось — вона планувала “подарувати мені подорож”.

Ми звикли, що сльози — це щось, що треба швидко “виправити”. Але іноді дитина не хоче вирішення. Вона хоче бути в цьому — не одна.

І я вчуся це приймати.

Сльози дитини — це не сигнал до втручання,
а запрошення до присутності.

?‍? Що я беру собі на згадку про дитячі сльози:

• Не казати “не плач” — бо плач має право бути.

• Не соромити, не применшувати.

• Не робити вигляд, що нічого не сталося.

• Просто бути поряд. Іноді мовчки. Іноді з поглядом, що обіймає.

Бо єдиний антидот до болю — це тепло іншої людини, яка не тікає від твоїх сліз.

І якщо ми навчимо дітей, що їхній біль не страшний і не соромний — ми виховаємо покоління, яке не буде боятись себе.

?️ Веремія
«Вереміїн день» — блог про ніжність, дитинство і материнство, яке не боїться плакати поруч.