Трохи новин про нову книгу

Всім привіт! Написання нового розділу до книги "Пригода на Святки Аґнелії" зайняло в мене доволі багато часу, але воно того варте, адже цей розділ вийшов різнобарвним завдяки глибокому зануренню до сатріанської культури, де ми могли стати свідками життя цього народу вулканічних островів і дізнатися про них набагато більше. Взагалі, самою захоплюючою річчю в новій книзі стало сприйняття різних народів з різних перспектив. Це буде сприяти тому, що читачі спочатку будуть ненавидіти сатріанців і сприймати їх як свого роду варварів, дикунів та піратів, які постійно атакують береги імперії й спричиняють жахливе кровопролиття на цих землях. Але потім, мандруючи спогадами сатріанської головної героїні Сірін, ми побачимо життя по ту сторону моря, яке не буває легким чи веселим, а боротьба за виживання змушує сатріанців часто здійматися з місця й плисти шукати своєї долі у військових походах. 

Правих чи неправих у конфлікті Аквілону та Моран-Тану немає. Це теж додає книзі атмосфери сірості та неоднозначності. Ми чуємо від недійців про те, що сатріанці - це варвари, які всіх перетворять на своїх рабів й навернуть людей у полум'яну віру. В свою чергу, серед сатріанців є як ті, хто прагне простої справедливості - відвоювати в імперії землі своїх предків та утворити разом з моравцями й аґрестійцями нову державу напівельфів, так і ті, хто просто зробив війну своїм ремеслом й джерелом заробітку. Моя книга не ідеалізує обидві сторони конфлікту. Там згадувалося багато звірств сатріанців, але й недійські легіонери, які створюють образ гідних захисників, теж бувають жорстокими, грубими й свавільними. 

Книга "Пригода на Святки Аґнелії" з кожним новим розділом стає більш схожою на роман, в якому постійно протиставляються різні люди й ситуації, змушуючи дивитися на події по іншому. Це і порівняння Василини та Сірін, це і епізоди щасливого родинного життя сім'ї Ґодлевських та дивакувата сувора атмосфера воїнської школи, яка панувала в маєтку роду Арш. Крім того на початку книги теж робився акцент на стосунках Василини із молодшою сестрою Даґмарою, який теж переходить у порівняння стосунків Сірін із сестрою Нісрін. Весь час ми будемо бачити життя як аґрестійських людей, так і сатріанських, і кожен такий епізод відрізніється від іншого. Така сама ситуація відбувається і довкола загального антуражу історії. Наприклад, я показую через призму Сірін церемонію зухри в мас'джиді бога Файроса, а вже в наступних розділах з участю Василини необхідно показати вже святкову службу в церкві богині Аґнії. Це чергове протиставлення двох народів для пояснення їхнього менталітету, який формувався від народження у певній спільноті в залежності від стилю життя, релігії й світосприйняття. 

Новий 17 розділ книги справді вийшов цікавим саме завдяки зануренню в сатріанську культуру, яка до того існувала виключно в поемах та блогах, а тепер вдало переходить до великої серйозної історії, гармонійно переплітаючись з оповіддю. Через діалоги героїв я часто розкриваю значний лор всесвіту,який перевершує значно межі однієї книги. Всю інформацію, яка здається складною, мої герої намагаються пояснити в кількох словах, постійно орієнтуючись на те минуле свого рідного краю, яке залишається за кадром історії, що тільки дає можливість читачам легко знайомитися зі всесвітом без обов'язкової вимоги читати попередні джерела по Аквілону. Цей мій стиль я завжди намагався зберігати з 2012 року, коли ти пишеш книги однієї серії, але очікуєш, що хтось може читати не з першої книги чи не бути знайомим із світом, тому описи і герої в мене завжди так чудово подавали інформацію, що кожна книга читалася окремо без зайвих проблем. 

Світ Аквілону вимагає багато праці для детального опису й відображення життя людей в ньому, тому такі книги пишуться доволі важко і справді довго, змушуючи приділяти увагу кожній дрібниці і пам'ятати про хронологію минулих подій. Найбільшою своєю ціллю для нових книги я поставив створити максимально живий світ із людьми, які переживають емоції, яким віриш і за якими цікаво спостерігати. Тут тобі Василина йде рідним містом і помічає статую королеви Малґи, що одразу спонукає героїню трішки розповісти про легендарну святу свого народу і ти вже бачиш, що історія тут не обмежуються виключно подіями книги, а торкається і минулого народів, котрі зображені в книзі. 

В новому розділі про Сірін я теж розкриваю аспекти історії конкретно Моран-Тану. Зокрема, сатріанці постійно згадують Ресула Рахмана, свого легендарного засновника, який першим привів цих людей до вершини могутності. Не раз і не два згадуються всі Верховні Архімагістри, до того ж це робиться в хронологічному порядку із згадкою їхніх досягнень для королівства. Навіть, простий діалог із Верховною Матроною Азалех Кель-Хакал починає проливати більше світла на події минулого такі як Війна Аждаха,коли стався страшний лет драконів, котрі потьмарили все небо і спалили половину королівства, змусивши сатріанців відбудовуватися з нуля і призвівши до того, що аристократичні роди впали, а більш бідні збагатилися за рахунок війни, що сприяло приходу нових облич з низів до вершини влади(приклад Балькіс Арія-Батул, яка із Підземної Вартової змогла розкрутитися аж до матрони одного з п'яти великих родів актуальний як ніколи). Також, згадувалася в новому розділі і громадянська війна, яка сталася в Мостар-Ґраді спочатку за трон Верховної Матрони міста, а потім поміж Азалех та Аксеоф, двома матронами, які мали прихильників і становили значну силу в ті часи перед початком нашої історії в книзі. 

Крім історичних моментів, важливу роль відіграє і культурний елемент книги. Це і смішні епізоди із війтом Сандомирська, який постійно потрапляє до халеп через безвідповідальність своїх помічників і смішно свариться із ними через те, що він ніяк не може нормально організувати свято і тим самим ганьбиться перед аґрестійською королевою, яка їздить по містам в рамках паломництва. Сюди ж входить і доволі серйозна церемонія зухри, полуденної молитви з її ритуальними фразами, певними рухами та діями плюс описи переплітаються вміло із поетичною частиною, яка є справжньою скарбницею в новій книзі, роблячи її ще більш душевною та глибокою. 

Я впевнений, що книга "Пригода на Святки Аґнелії" сподобається багатьом в день свого релізу і стане черговим моїм досягненням, до якого я так довго йшов. Ця книга оживить знову ту атмосферу фентезі, яку ми любимо у Володарі Перстнів, Відьмаку, Колесі Часу та Грі Престолів. Читати книгу можна буде довго, із насолодою і переживати разом із героями їхні пригоди, емоції, взлети та падіння, успіхи й невдачі, бо книжка точно вийде немаленькою. Ті, хто вже знайомий із розмірами "Таємниці дому пані Дорсет", вже точно не будуть здивовані товстенькій новій книжечці від мене. А нагадаю, що Дорсет не вважалася ще великою і має всього 15 розділів, в той час як нова книга вже досягла 17 розділів і переходить до 18, а ще багато попереду. 

Ну і я став великим прихильником подвійних або потрійних сюжетних ліній(знову ж таки досвід в написанні Дорсет став мені в нагоді). Книга "Пригода на Святки Аґнелії" має дві основні сюжетні лінії, які пов'язані між собою лише опосередковано, представляючи окремі історії. Я досі не знаю, яка лінія найбільш краща і подобається більше мені під час написання. Як автор, скажу, що лінія Василини пишеться набагато легше, в той час як лінія Сірін вимагає ретельної уваги і більшої деталізації через специфіку Моран-Тану з його назвами й культурою. Але впевнений, що подвійна лінія сюжету сподобається читачам і кожен для себе знайде улюблених героїв та пригоду, що запам'ятається. Любителі більш казкової, легкої атмосфери полюблять саме лінію Василини,яка переповнена то жартами персонажів, то цікавими мандрівками. Ті ж читачі, яким більше до вподоби похмура сувора атмосфера темного фентезі з інтригами, непевністю, загадками, коли майже всі персонажі довкола здаються тобі підозрілими й небезпечними, то вони знайдуть для себе щось особливе в лінію Сірін, яка точиться довкола протистояння певних родів та часто призводить до таких моментів, що кров ллється рікою, а вороги чигають всюди. 

Забув ще згадати про один важливий аспект 17 розділу, який більшість читачів прочитають просто як цікаву історію, не помітивши в ній чогось глибшого. В останньому розділі з'являється певний загадковий артефакт і ми від матрони Варіф дізнаємося більше про історію створення цієї речі і про можливості, які даний предмет може дати своєму власнику. Мова йде про Скрижаль Першого Сатріанця. Я не втримався від того, щоб вставити таку приємну великодку до історії, адже цей артефакт вже з'являвся в 2015 році, ще коли я робив перші нариси зі всесвіту Аквілону і тоді цей артефакт відігравав важливу роль в першій книзі про пригоди лицаря Родеріка та принцеси Тейлан. Так що я вважаю, що така незначна згадка артефакту з тих старих історій сприяє тому, що я знову повертаюся до коріння того канонічного Аквілону, похмурого фентезі, де герої постійно боролися з якимось злом та численними ворогами.  Сподіваюся, що із часом в мене дійдуть руки переписати історію Родеріка, адже на той момент початкові глави тієї книги були доволі популярними, хоч я вже планую в ремейку переробити початок історії, надавши більш значну роль саме принцесі Тейлан. 

Такі згадки в тексті книг, які натякають про єдиний всесвіт, в якому відбуваються події більшої частини книг Аквілону, доволі часті в мене. Зокрема, можна навести приклад меча королев Аґрестії - того самого, що має наруків'я у формі сокола і магічне лезо, котре починає випромінювати блакитне сяйво під час небезпеки. Цей меч вже є знаковим для Аквілону, адже зустрічався майже всюди - і в руках богині Аґнії, і в історії про Малґу, і в п'єсі про рід О'хара, в новій книзі чи в перших нарисах про Тейлан, коли вона теж мала цей меч. Я впевнений, що в майбутньому, коли я напишу більше книг по Аквілону, такі згадки будуть втішати читачів, які вже мали можливість читати будь-яку попередню книгу серії. 

Зараз переді мною стоїть нова задача. Вісімнадцятий розділ продовжує лінію Сірін і вимагає від мене опрацювання трьох останніх сцен в цьому сюжетному блоці, які вже будуть переповнені більш бойовими моментами. Це стане для мене певним викликом, який змусить мене пригадати як це знову описувати всі ці атаки й напади, страх й жорстокість, які панують на полі битви, де зійдуться сатріанці проти сатріанців, адже незабаром спалахне те, що називається "Таліоном", коли один рід має право атакувати інший в разі розкриття зловісних намірів. Таліон зазвичай закінчується страшною різаниною, яка передбачає повне знищення всіх членів ворожого роду включно з дітьми. Тобто,  родове прізвище такого роду назавжди зникає з історії, як і його представники, винищені під корінь. Я плекаю значні сподівання щодо цього розділу, адже він стане певним зламом в житті Сірін. До того читачі матимуть можливість бачити спокійну холоднокровну дівчину, яка в усьому керувалася кодексом честі своєї матері. Але під час подій, описаних в цьому розділі, дещо станеться із Сірін, що змінить цю героїню, змусить її спалахнути правдивим гнівом й забажати крові ненависних ворогів. І ця зміна призведе до того, що ми побачимо Сірін, для якої зникнуть всі моральні межі, зір якої потьмариться кривавою пеленою, і вона вже не згадає про кодекс честі, розчарувавшись в його непридатності. 

Взагалі, герої в книзі такі, що хочеться говорити про них багато саме через призму їхніх характерів та стосунків. Цікавим моментом є таке своєрідне захоплення Сірін власною матір'ю, яка була кумиром героїні від дитинства. Поступово, через низку чинників, Сірін буду змінювати свої погляди і мати в її очах стане із блискучої фігури звичайною смертною зі своїми гріхами, дивними вчинками та помилками. Невідомо, чи життя так змінило Сірін, чи вона розчарувалася в матері просто тому, що переросла дитячу наївність та захоплення, але все більше дівчина почне покладатися виключно на себе, не озираючись більше на образ матері. Хоча, в книзі є епізоди, коли згадки про Шетарех сприяють тому, що Сірін ніби аналізує свої вчинки та думки зі сторони і бачить материне несхвалення. Зокрема так було, коли Варіф намагалася спокусити Сірін могутньою магією Скрижалі. Дівчина душею хотіла спробувати таку владу, але подумавши про несхвалення такого вчинку матір'ю, Сірін змогла зберегти свою незалежність від спокус. 

Загалом, попри оцю віддаленість Сірін від згадок про Шетарех, саме матір є тією людиною, яка сформувала в Сірін певні погляди і це завжди допомагало дівчині зберігати твердість духу й боротися за власні переконання. Чого не скажеш про її сестру Нісрін. З дитинства вона жила в тіні матері й сестри, її постійно карали за вчинки і любили не так сильно, саме тому Нісрін відпала від Шетарех доволі рано і постійно зневажала свою матір в усьому. Спочатку читач сприймає Нісрін як доволі божевільну особу із садистськими захопленнями(епізоди, де вона виколола око представнику іншого роду або катувала й залякувала рабів чи тварин), але по ходу сюжету багато хто змінить своє ставлення до цієї дівчини. Так, вона зміюка і доволі підступна, але саме такою необхідно бути, щоб вижити серед інтриг матрон. В той час, як Сірін носить образ такого "лоха озброєного виключно честю й високими словами", то Нісрін доволі раціональна героїня, яка одразу нікому не довіряє і не стримується від кровопролиття, якщо це необхідно для досягнення її мети. 

Я сам не сподівався такого розвитку образу Нісрін, адже спочатку якраз планував її як темну протилежність благородної Сірін, але потім я писав, писав і побачив, що крізь цю пітьму проглядає дівчина,яка хотіла і материної любові, і похвали, і підтримки, але їй цього не давали і вона замкнулася в собі та плекала ненависть до всіх, підживлюючись заздрістю до успіхів старшої сестри. В цілому, важко назвати Нісрін тільки поганою або Сірін - хорошою. Нова 18 глава якраз покаже, що і Сірін зовсім не білоручка, а небезпечна вбивця, здатна прорубати собі шлях через ріки крові. Для сатріанців таке життя - це норма, тому межа між добрим і злим там доволі розмита й нечітка. Хоча, як сприймати Сірін та Нісрін, це вже вирішать самі читачі, які стануть персональними суддями вчинків обох сестер. 

Ну і на самий кінець поділюся ще цікавими новинами. Я вирішив розробити яскраві та милі стікери в телеграмі, які будуть присвячені двом моїм основним книгам на даний момент "Таємницям дому пані Дорсет" та новій, ще не опублікованій, книзі "Пригода на Святки Аґнелії". В майбутньому кожен прихильник моїх всесвітів зможе користуватися ось такими прикольними смайликами, кожен з яких відображає героїв моїх книг, яких доволі легко впізнати тим, хто вже прочитає ці твори. Думаю, що після релізу "Пригоди на Святки Аґнелії" я залишу посилання на обидва стікерпаки, що тільки посприяє зацікавленості в сюжеті книги для моїх читачів. Ну а тепер настав час мені знову зникнути на невизначений термін, адже я знову повертаюся до написання нової книги і вся моя увага зосередиться на її сюжеті. Як говорять, stay tuned, ich erzähle euch alles und wünsche einen wunderschönen Tag. Na dziś to było tyle z mojej strony, więc żegnam do następnego razu. Je suis prêt et je travaille maintenant dans ma chambre. A bientôt mes amie et mes amies.