Привіт, мої любі! ❤️

Сонечка, сподіваюся, ви читаєте продовження нашої шалено-веселої історії — “Реанімація та спецоперація”  — 

і воно покращує вам настрій кожен ранок ;-)

Принагідно нагадаю, що зараз — найнижча ціна, яка діє останні пару днів, далі передплата буде дорожчати, тож скористайтеся❤️

Спойлер:

— Вдома! Твій батько мене відправив відпочивати, не слухаючи ніяких доводів! — пирхає ця жінка обурена, ніби воно їй не потрібно.

 І мені всю злість як рукою знімає. Аж запишався батьком! І знову подумав, що вона геть до турботи не звикла.

— І правильно зробив. Тобі відпочинок не завадить, — сміюся.

— Ще один командир на мою голову! — знову фиркає Катя. — Це тобі б відпочити не завадило, рука ж точно болить! — обурюється.

 Я мовчу… бо брехати їй остогидло.

— То про що ти? — перепитує, явно не зрозумівши мого першого питання.

— Тебе твій чоловік бив? Погрожував? — знову згадую та хмурюся.

— Що?! — а от вона, навпаки, щиро починає сміятися. — Ти знущаєшся? Чи, може, мене погано вивчив? Гадаєш, я комусь то дозволю з собою робити? — закидає вона з жартівливою іронією. — Я ж перша полізу битися. Враховуй на майбутнє, до речі!

 І я згадую всі наші пригоди… та хоча б ту пательню сьогодні вночі! І трохи видихаю. Що є, те є! Характер у неї вогняний! Сміюся.

— Налякався? — питає Катя жартома.

— Триндець як! — відповідаю щиро.

— Серйозно? — а от вона розгубилася, схоже.

— Звісно! ..

Віримо, що Сергій злякався? ;-))

Читаймо разом!❤️❤️

А окрім того, хотіла попитатися:

1. Хто чекає історію Ігната, якого ми зараз знаємо, як Князя, з “Тіні мого кохання” та “Пастки довіри”? Відгукніться)

2. Ви взагалі любите історії, де дуже розумний герой (навіть, якщо трохи із сірою мораллю, але ж то роман), стійка, розумна та незламна героїня; по-о-овільний розвиток почуттів та купа пригод… а-ля мафія, тільки у наших реаліях?))

Спойлер:

— Пане Ігнат? — помічник залітає в кабінет та завмирає за півкроку біля мене, схрестивши руки за спиною.

— Це. Що? — мій тон крижаний.

 Помічник полотніє. Оглядається та… кліпає, ніби не розуміє. Я нещодавно підвищив його до наближеного помічника і чоловік явно почувається непевно.

— Борги… Хлопці сьогодні забрали з казино, — він здається здивованим моїм нерозумінням. — Ось, привезли… Гроші я сховав у сейф. Там і відомості, можете перевірити. Всі, хто був винен, розплатилися. 

— Цим?!.. — сичу крізь зуби.

 Я стискаю руку так, що в кабінеті чутно хрускіт моїх пальців.

 Олекса подається трохи назад та гучно проковтує слину.

— Віталій казав, що Борисенко доньку поставив, сподіваючись у рулетці відігратися за все… Не відігрався.

 Я на мить з силою закриваю очі, а потім мовчки перевожу погляд на “тіло”.

 “Якого дідька?!”  

  Мені хочеться когось вбити.

 І це не зворот мови.

  Можливо, почну з її батька. 

 Дівчина. В інвалідному візку. З заклеєним скотчем ротом. Скотчем же її руки примотані до ручок крісла. Якби погляд вбивав — я б вже валявся мертвим хвилини три, і по хріну на всю мою охорону.

 Попри очевидну слабкість її знерухомлених скотчем рук — у позі, в якій вона сиділа, було щось збіса гордовите. Випростаний хребет, скинуте підборіддя. А погляд… Палахкотів жарким полум'ям, гострим і вбивчим.

 Триндець, бляха.

 Я не повинен відчувати нічого, крім люті… але щось у цій зухвалій дівчині таки пробуджує азарт. Давно забутий смак гри, якого мені так бракувало останніми місяцями.

 І я вже забув, що просто хотів видихнути після збіса напруженого дня. Випити кальвадосу. Трохи пограти в більярд… а не ось таке! 

 Вона отримала мою увагу. Як і вся ситуація.

— Мої заклади не мають приймати такі ставки, — лють таки проривається гарчанням.

 Це що за самоуправство?! Сьогодні полетять голови.

 Розвертаюся до помічника, залишивши “тіло” за спиною.

— Я не займаюся цим. Чи ви мене підставити вирішили?! — примружуюся, уважно вдивляючись в Олексу. — І за яким лядом ви її сюди притягли… телепні? До мене в дім?

— Я не знаю, пане Ігнат, — виправдовується той. — Я тільки прийняв все по відомостях…

 Хочеться дати волю та лайнутися від душі. Комусь зламати носа. Та я надто довго привчав себе. Тримаюся. Ще тримаюся.

 Витягаю пачку сигарет та дістаю одну губами.

 Хлопці з охорони підтягуються ближче, готові виконати будь-який наказ. Один простягає запальничку.

 Дівчина знову щось мугичить.

— Та зніміть з неї той скотч хтось! — кидаю роздратовано. — Хай нормально дихає людина.

Один з охоронців прямує в той бік.

— Тільки обережно. Не сволота ж, — кидаю через плече, повертаючись знову до помічника, видихаючи дим.

— Я не знаю, пане Ігнат, — продовжує Олекса пояснювати. — Віталій передав все, що йому привезли і…

— Ви — телепні!!! — різкий та гнівний крик раптом перекриває голос помічника. — Ви не просто телепні, ви телепні з ініціативою! Це найгірше поєднання!

 І ми обидва здивовано обертаємося. Що вона несе?!

 Не те щоб я звик, аби хтось тут дозволяв собі на мене кричати…

— Я — не Аліна Борисенко! Ви помилилися, дурні кретини! — випльовує вона, пропікаючи мене таким поглядом, ніби я бруд під її ногами. — І вам буде непереливки!

 Ого. Це сильно, дівчинко.

То як, читаємо про таких героїв чи ні?..

❤️❤️❤️❤️

 Запрошую доєднуватися до моїх соцмереж, де я  доступна для спілкування постійно: там є веселі відео про вайб моїх романів!

Там завжди багато новин, обговорень, особистих появ автора та цікавинок й анонсів!❤️❤️❤️

Мій Телеграм          Мій Інстаграм         Мій Фейсбук      Мій Тік-ток