Глава 1. Падаюча межа

Настя сиділа на підлозі своєї кімнати, притулившись спиною до книжкової полиці, що скрипіла під вагою сотень томів. Світло лампи падало м’яким жовтим сяйвом на сторінки її улюбленої книги — темного фентезі, де магія і кров спліталися в одну небезпечну і захопливу історію. Затамувавши подих, вона знову й знову перечитувала сцени, де безжальний лорд Вальтер карав зрадників — холодний, як лід, і смертоносний.

Її кімната була схожа на маленький острів у бурі реального світу: розкидані зошити, чашка з холодною кавою, стара подушка, що нагадувала про дитинство. Тут Настя могла ховатися від проблем, від болю і самотності, поринаючи у вигаданий світ, де все мало сенс.

І раптом все змінилося.

Світ навколо почав розпливатися, ніби сторінки книги зійшли з полиці і оточили її з усіх боків. Настя відчула, як холодний подих повітря змішується з запахом старої шкіри і заліза. Вона відкрила очі і опинилася в темному залі, де стояв він — Вальтер.

Вальтер, темний лорд, якого вона знала лише з тексту — високий, загорнутий у чорний плащ, з очима, що світяться холодним вогнем ненависті. Його руки були забруднені кров’ю зрадників, яких він щойно знищив. Вальтер дивився на неї, його обличчя було кам’яним, але в очах промайнуло щось нове — щось божевільне і незрозуміле.

Він зробив крок вперед і, схопивши Настю за горло, підняв її над землею. Дівчина намагалася вирватися, паніка застила очі, серце билося в грудях, мов шалене. Вальтер стискав руки, але раптом зупинився. Його очі зустріли її — і він відпустив.

«Що це?..» — шепотів він, немов сам не розумів, чому не може її вбити.

Настя, задихаючись, впала на підлогу, дивлячись у ті ж самі очі, які на мить втратили свою холодність.

Чекайте повної глави!