Вітаю, мої любі!!!

Запрошую до нового розділу роману — Я буду кохати тебе вічно.

Сьогодні бабуся Катерина розвіє трохи таємниць.

Уривок.

— А Болеслав? Він справді був моїм нареченим? — пильно заглядаю у красиві очі бабусі і з шаленим хвилюванням чекаю відповіді.

Катерина зітхає і бере мою руку у свою.

— Правда, дитино! Ти не ображайся на нього. Він досі кохає тебе та чекає, хоча вже тричі міг одружитися, на такій же безсмертній, як і сам, але він вперто чекав на тебе.

Відчуваю, як незрозуміла ревність прокотилася тілом, налякано зиркаю на Катерину й питаю:

— Ти хочеш сказати, що у світі багато людей, які живуть так довго?

— Не так багато, але й не мало.

— І хто ці жінки? Як довго вони живуть? — мені це все чути не приємно. Здається, цей Болеслав мені ніхто, але мене дратує, що до нього чіплялися якісь фурії.

— Златославо, це сильні та впливові жінки. Живуть вони теж понад шість-сім століть, а Болеслав твій завидний холостяк, от і хочуть його всі, але йому потрібна лише ти. Тому не нехтуй отим браслетом. — серйозно попереджає бабуся та суворо наказує. — Одягни його, бо доки ти його не одягнеш, ці жінки можуть зашкодити тобі. Вони вперто не хочуть, аби ти стала дружиною Болеславу, — заклопотано просить мене Катерина. — Ти зобов’язана носити цей браслет, а ще навіть, якщо ти нічого не почуваєш до Болеслава, дозволь цьому чоловікові стати одним цілим з ним. Тоді всі ці охочі панянки відстануть від тебе...

Я буду кохати тебе вічно

Приємного читання !