І вона вже стартувала на сайті.

Взагалі, чи то через погоду, чи то настрій такий, спочатку хотілось писати щось темне і депресивне.

Проте я вчасно отямилась і передумала. Депресивного і темного і в житті вистачає.

Тож зустрічайте кота з найпаскуднішим характером... Ой!

Тобто непосидючу відьму, котрій не пощастило з практикою. Чекають її пригоди, розслідування і, звісно, кохання. 

Вітаю! Я - ваша відьма

❤️ Що робити, коли тебе, молоду й перспективну відьму, відправляють на рік у глушину набиратися «безцінного досвіду»? Ну, крім того, щоб влаштувати істерику?
Перше: прийняти той факт, що твоє нове «житло» виглядає так, ніби його господиня померла років триста тому.
Друге: пояснити місцевим, що ти не беззахисне нещастя, а кваліфікований, незамінний і безцінний працівник.
Третє… Ой, пане інспекторе, яка несподівана зустріч. Ви знову до мене? Мабуть, сумуєте. А ні? То що цього разу не так?
Здається, ця практика буде не просто складною — вона стане справжнім випробуванням.

“Слухай, я передумав! Судячи з їх облич, морова гарячка їм не така страшна, як приїзд молодої відьми!” – припинив ображатись Рудді. Ну, чи відклав тимчасово цю невдячну і абсолютно марну справу. – “Аж цікаво, чим їм Порная так насолила?”

“Сама про це думаю!” – подумки відповіла котові, уважно спостерігаючи, як нещасний староста непомітно намагається нігтем відшкрябати печать Ковену з мого направлення. Безрезультатно, втім. Мені його вже аж шкода стало.

– Гаразд… пані відьмо, – приречено зітхнув староста.

– Прибули!!! – дзвінки хлопчачий крик влетів в шинок раніше, ніж відчинилися двері і в щілині з’явилась руда курчава голова. Хлопчина чимось схожий на старосту, щербато усміхнувся і заволав ще голосніше. – Прибули вже. Дядьку Грудель, вас просили!

Грудель просяяв підозріло щасливою усмішкою, глянувши на мене.

– От і прекрасно! Варко, проведи пані нову штатну відьму до будинку Порнаї. Ви ж традиційно там зупинитесь? – взагалі-то, я там поселюся. Але вирішила не морочить з формулюваннями і просто кивнула. – От і чудово. Я вам, пані відьмо, потім помічника пришлю. Може, що піднести, винести, підремонтувати… – і спритно для своєї комплекції, скочив на ноги і покрокував на вихід.

Щоправда, спробував таки “забути” мої документи на столі. Угу. Мрії… пачка паперу вмить його наздогнала і прилипла до спини. Очікувано. Я також намагалась провернути подібне. Куди там…

Ласкаво прошу в нову історію!

НОВИНКА ТУТ