Привіт, мої хороші!

Нова глава книги “Моя назавжди” вже опублікована і це означає, що я прийшла до вас з ласим шматочком і запрошенням читати

Попри те, що Лукаш завжди був таємницею для інших, Олеся знала його справжнім. І, можливо, ця справжність і стане помилкою для неї? Чи їхнім новим початком?

— Ти сама в це не віриш, Фіалко, — крива усмішка зʼявляється на його обличчі.

Вона зболена та вистраждана. Точнісінько, як і моя душа. І мені хочеться закричати про те, що мене це болить! Що його поява в моєму житті — це найбільше горе! Що він не повинен був приходити у мій дім багато років тому. Бо якби я не побачила його тоді — зараз жила б геть інакше. Без болю й страждань минулого. Бо хто і що б не казав, але серце може боліти.

За тим, чого так палко жадала і втратила.

За тим, чому не судилося збутись.

За ним. І за нами.

Він бачить це і я впевнена, що розуміє. Торкається до мого обличчя до болю знайомим жестом, як робив це колись, бажаючи заспокоїти. І ледь чутно шепоче:

— Є те, у що ти ніколи не повіриш, Фіалко. Якщо це розповім тобі я. Якби я розповів це тобі тоді…

— Ти був моїм домом, Лукаше, — викрикую, відштовхуючи його долоню та відчиняю двері, кидаючи наостанок: — Тільки виявилось, що двері там зачиняються зсередини. І коли я залишилась зовні — мені не дали навіть постукати.

Зазирайте у оновлення, підписуйтеся на сторінку, бо я вже готую для вас новинку і не забувайте ставити сердечка книзі та писати коментарі.

Я дуже цього потребую.

Дякую!

Ваша Дженні