«Моє — тільки серце, ім’я — не твоє,
І тіло моє не належить нікому.»

Цю збірку я написала не тому, що хотіла комусь щось довести.
Я просто більше не могла тримати це в собі.

«Не моя провина. Ніколи.» — це сім віршів. У них багато болю, гніву, пам’яті й тієї самої тиші, що не завжди лікує.
Це не художня вигадка. І не спроба «полегшити душу» через поезію.
Ці вірші — не засіб лікування, а форма висловлення. Позиція. Реакція. Відмова мовчати.

Я не ставила собі мету писати «про важливе». Просто так вийшло.
Бо коли не можна кричати — лишається писати.
І якщо хоч одній людині ці тексти нагадають: «Ти не одна» — цього достатньо.

Дякую, що читаєте.
- К.