Дівчина в дзеркалі, зовсім не схожа на мене. Її волосся, кольору вугілля та зелені очі, що пронизують в саме серце, це не я. Не та я, яка повинна була повернутися до рідних та кинутися їм в обійми. Немає моїх очей, які викликали питання, через те, що мали різний колір. Немає мого волосся, яке було світлішим, та і коротшим, зараз воно торкалося мого попереку. Моє обличчя втратило свою округлість, тепер на ньому були виражені скули. Навіть ця сукню, кольору нічного неба, що вкрите мільйонами зірочок. Вона не підходила б мені, була б задовгою. Як Крістіанні вдалося зробити мене вищою? І чи повідомляють про це швачкам, які відшивають мені одяг? Одним словом, я відчувала себе лялькою, якою керує інша людина.