Іноді тиша всередині так кричить, що вуха дзвенять. Ти прокидаєшся, дивишся в стелю, ловиш знайомі тіні на стінах — і ніби все як завжди. Але ні. Щось змістилось. Щось не дає вдихнути на повну.

Ми вчимося жити у повторі, приймати самотність як фон, посміхатись, коли хочеться зникнути. Але є одна річ, яка рятує — чесність. Хоч би з собою. І слово. Слово, яке не боїться темряви.

Я написала книгу не для того, щоб комусь сподобатись. А щоб не зійти з розуму. Щоб віддати назовні те, що боліло мовчки.

"Ранок" — перший розділ мого великого внутрішнього розпаду.
Якщо ти колись теж прокидався з порожнечею всередині — заходь. Може, знайдеш там себе.