"Я втомилася боротися із собою, мені треба хоча б ненадовго його побачити. І якщо не доторкнутися, то хоча б подивитися в кохані очі та вдихнути його запах. І сьогодні я зважилася впустити його. Ненадовго. Щоб хоч на п’ять хвилин відчути себе щасливою поруч із коханою людиною.

А наступного дня Розовський знову приходить із тістечками й соком.

Ми сидимо на кухні. Він їсть еклер, я – безе. Ми мовчимо, і я просто насолоджуюся його присутністю поруч. Нехай це ненадовго. Але зараз він тут, зі мною… Я більше не мрію про те, що ми будемо разом.

– Ти мене коли-небудь пробачиш? – раптом запитує він.

– Я не знаю, – відповідаю я, опускаючи очі. – Усе так складно…

– Я розумію, – він кладе руку на мою, і я не відсмикую її. – Але я готовий чекати. Скільки буде потрібно.

– Навіщо? – запитую я, підіймаючи на нього погляд. – Навіщо тобі все це? Квіти, тістечка, ці нескінченні спроби?

– Тому що ти мені потрібна, – каже він просто, ніби це найочевидніша річ на світі. – Ти й Миколайчик. Я не можу просто так відпустити те, що в нас було."

"Я ТОБІ ВИНЕН"

Розділ 54 вже на сайті!