Там, біля кухонного острова, стояв Алекс. Ідеально зібраний, наче нічого й не сталося. Його біла сорочка бездоганно випрасувана, підкреслювала широкі плечі та приталений торс. Чорні брюки сиділи ідеально, а дорогий шкіряний ремінь акуратно застібався на підтягнутій талії. Волосся було скуйовджене, але так, ніби він витратив час на те, щоб воно виглядало саме так – не надто розтріпано, але й не надто охайно. Темні очі холодно й лукаво дивилися на неї, коли він підніс чашку кави до губ. Посміхнувшись хотів, щось сказати, але вона заговорила першою. 

— О, ти теж маєш прекрасний вигляд, — сказала вона з прихованим сарказмом, ховаючи зап’ястя за спину.

Алекс нахилив голову, оглядаючи її уважніше. Його погляд ковзнув від її обличчя до шиї, затримався, потім опустився нижче – по стегнах, по ногах, і знову піднявся вгору.

— А ти маєш… красномовний вигляд, — кинув він, поставивши чашку на стіл.