Розповім трохи про "Легенди Ґотліну"

Вітаю, друзі!
Захотілось мені дещо привідкрити для вас завісу і обережно провести вас залаштунки створення моїх робіт. Сьогодні трохи розповім про збірку "Легенди Ґотліну". Першу частину(яка на той момент мені здавалась самодостатньою), я написала майже десять років тому – восени 2015-го року. Наступні дві частини з'явились на світ 2016-го та 2017-го року. А потім я зайнялась написанням іншої збірки, поставивши цю на паузу. Я кілька разів поверталась до неї, але, як-то кажуть "не йшло". Я людина натхненна, є в мене "дурна звичка" писати кілька робіт водночас. Я шукала себе у різних жанрах, але побут і фентезі поки лідирують.  Тож, коли ти молода людина, з достатньою кількістю вільного часу і в тебе одночасно близько шести проєктів в різних жанрах, ти нерідко втомлюєшся працювати монотонно над однією історією і перемикаєшся на якусь іншу. Таким "перемикачем" для мене стали якраз інші історії в роботі. Тож проєкт "Легенди Ґотліну", (а на той момент його робочою назвою була: "Реальна Казка. Збірка?"), пішов у стіл, при тому на достатньо довгий час. Мій синдром відмінниці, звісно тиснув на мене, як малий монстрик, що стукає тебе по плечу і пищить у вухо: "Стільки років висить незавершена історія, не годиться! Пиши зараз, у тебе є час, кинь той серіал, пиши!!" Але цій історії потрібен був час, і мабуть мені теж. Протягом всієї цієї паузи, я накидала, як я називаю "кістяки" сюжету кожної наступної частини і закривала документ, бо на прописання мені не вистачало натхнення. Тож в загальних рисах я знала хто буде головним героєм і яким буде основний конфлікт, але сісти і добряче попрацювати над персонажами та їх життям мені тоді не хотілось. Я все казала собі "потім", "якось", "коли буде бажання".

А потім розпочалось повномасштабне вторгнення. На два місяці я лишилась без роботи, з повним нерозумінням, що буде далі. Ми жили в новинах, спускались в укриття, і це тоді здавалось незмінним, сірим та постійним. Я тоді думала, чи варто мені взагалі писати. Щоб що? Я писала в стіл з чотирнадцяти років, ніде не видавалась, а моїми єдиними читачами були кілька найближчих друзів. Письмо ніколи не було комерцією для мене і не задумувалось як таке. Це мій персональний вид терапії, я виливала свої переживання, огортаючи їх у сюжет, даючи людям інші імена, інші завершення власних історій, поселяла свій прототип у інше місце та інше оточення і це допомагало мені пережити всі складні етапи мого дорослішання. Бо я росла разом зі своїми персонажами, і коли зараз перечитую старі твори, радію, що зараз я думаю дещо інакше, авторська мова зараз інша, персонажі мають глибину, на відміну від тих, про яких я писала раніше. Зараз я змогла стати кращою версією себе. І переборола власні сумніви, знайшла в собі сили поділитись творами тут і знайшла свою теплу, затишну маленьку аудиторію.♥

Тож, коли я зрозуміла, що моя тривожність починає мене їсти, до того ж без хліба, (ото ненажера, скажіть?), я почала читати ті книги, які купила до вторгнення і не встигла з ними ознайомитись. За день читала по книзі, за тиждень прочитала все, що мала з нового. Я шалено потребувала відволіктися, втекти кудись від власних думок. І тоді я вирішила перебороти себе і спробувати щось написати. Я побоювалась вертатись у письмо в тих почуттях, я хвилювалась, що сюжет піде геть в іншу кінцівку: у ті ненависні мені відкриті фінали після кривавої бійні. Бо так я тоді почувалась: страх, розруха і повна відсутність плану і розуміння, чим  і головне коли все завершиться.
Повертатись у 2022-му, до творів, які були написані у період 2015-2017 було дивно. Я наче взула давно забуті черевики, які колись дуже любила, а потім вони стали незручними, ніби розмір твій, але улюбленими вони навряд чи стануть. Це був перший мій досвід редагування старого твору повністю. Бо я стала старшою, і думки певних героїв, які говорили і мислили спираючись на мій світогляд, уже мали змінитись. Коли я редагувала, спершу був мандраж, що я ламаю устаткований сюжет, що я руйную історію, що все тепер не таке і безглузде. Що далі за редагування я не просунуся, бо втомлюся від змін персонажів. Я пам'ятаю, як я видихнула, коли зрозуміла, що друкую, друкую, і друкую, не здатна спинитися. Бо історія сама витікає з моїх пальців, буква за буквою, слово за словом. Я повністю дописала збірку за чотири тижні. Це мабуть найшвидше написання такої кількості матеріалу на моїй пам'яті.

 Звісно те, що перші частини збірки я писала у більш юному віці відчутно. Вони більш наївні, казкові, можливо навіть менш логічні. Звісно я редагувала їх, проте не хотіла змінювати повністю, в пам'ять про ту версію мене, яка поклала початок цій збірці, бо без неї – я б не написала продовження. Я намагалась додати всім персонажам тієї глибини, якої їм бракувало на самому початку, щоб кожен з них здавався достатньо живим, не хорошим чи поганим – просто живим, звичайним, зрозумілим кожному. Бо я поділилась своїми рисами з кожним основним персонажем, але радію, що вони всі такі різні і навчились співпрацювати заради спільного блага. Мабуть тема єднання завжди була моєю улюбленою, я щоразу витираю сльози зі щік, коли переглядаю "Месників" на моменті, де вони, ще не надто дружні, об'єднуються. Бо це сильний емоційний момент, що завжди викликає гордість і радість. Період початку повомасштабного припав на таке ж єднання українців, та потім це перетворилось на рутину і все докорінно змінилось. Ми стали злі і зайняті вишукуванням пороків інших людей у країні, шукаємо зрадників і прагнемо бачити їх голови на палях. Це засмучує, бо ми маємо більшого ворога – невметозного, огидного, як три чорти сусіда, якого треба вигнати з нашої землі, а вже потім розбиратись зі сміттям в домі. Але я відволіклась, суть була саме в тому етапі єднання, на початку повномасштабного вторгнення. Я хотіла зберегти те відчуття, закарбувати його на сторінках. І мені це вдалося.

Зараз я працюю над приквелом, до цієї історії, де хочу більше познайомитись і познайомити вас із предками Верховного Клану, від Абрахама і аж до Оматея. Мені здається, коли вже знаєш основну історію, цікаво дізнатись більше про тих, завдяки кому основна сюжетна лінія взагалі існує. Мені самій цікаво якими вони вийдуть, бо наразі на кожну частину збірки я лише прописала сюжет і кілька уривків з ключовими діалогами.
Паралельно я пишу наразі також сиквел основної лінії, яка вже більше розповість про нащадків Верховного Клану та чинних королів. На новому поколінні, я звісно почуваюсь вільніше, якщо приквел має обмежуватись конкретними часовими лініями та характерами персонажів, про яких згадували в основній історії, то дітлахи, що до початку сиквелу уже будуть в розквіті сил, можуть стати будь-ким, залежить від того, куди зверне сюжет і моя легка рука. Це мене тішить)

Мені приємно спостерігати за тим, як історія, яка задумувалась як маленький твір, вперше для мене написаний, у стилі казок, розрослась до цілої збірки з великою кількістю персонажів, складними долями, та тісними родинними і дружніми зв'язками.
Сподіваюсь, що зможу завершити продовження збірки найближчим часом, але хтозна, можливо один із інших творів, що зараз у активній роботі вийде раніше?)

Пишіть, що думаєте, мені завжди цікаво дізнатись вашу думку, бажаю всім натхнення та творчих сил втілити будь-який задум, а я обов'язково вас підтримаю!♥
Ваша, Кайла Броді-Тернер