Я не завжди можу писати. Інколи просто... слухаю.
Музику, що чіпляє струни там, де слова мовчать.
Фільми, після яких сидиш у тиші.
Книги, які не завжди закінчуються, коли перегортаєш останню сторінку.
⠀
Сьогодні хочу поговорити саме про це.

⠀
Я почну.
⠀
Мені подобається Ludovico Einaudi — його музика звучить всередині, коли в голові тиша, або коли тиша потрібна. Я граю його на піаніно. Так-так — я справді граю на піаніно, і це один із моїх способів дихати.
⠀
Фільми? Обираю детективи, романтику, іноді — дорами, бо хочеться простих емоцій і складних душ.
⠀
Книги? Люблю історичні романи. Наприклад, "Джен Ейр", "Маленькі жінки", "Полліанна". Вони про серце, стійкість і віру в світ, навіть тоді, коли він здається зламаним.
⠀
А тепер — твоя черга.
⠀
Що слухаєш, коли світ надто гучний?
Який фільм зупинив для тебе час?
Яку книгу хочеться перечитати, щоб відчути себе собою?
⠀
Давай зробимо цей пост місцем щирості. Без фільтрів, без сорому. Просто — що ти любиш.
Я мрію про сотні коментарів, як сотні маленьких зізнань у тому, що робить нас живими.
⠀
Пиши, я дуже чекаю.
⠀
Давай зробимо цю стрічку трохи теплішою. Бо чом би й ні?