Розмова з Царем Лісу.

Ніяково відчуваю себе, Стелс такий великий неначе сиджу на криші будинку, видно за обрій, а роги взагалі витвір природнього мистецтва, широкі розвітвлені. Хочеться кинути поводи і триматися за роги, можливо пізніше так і зроблю.. Хмм.. А як же ним керувати? спробуймо як завжди думкою.
- Стелс крокуй вперед.
- Добре господиня. 
- Ти вмієш розмовляти?
- Ні, розмовляти я не вмію, але призов вихованця це найвищого рівня ментальний зв'язок. А також хочу зауважити, що я не простий кінь зі стайні, а цар лісу, тому мої вміння дещо відрізняються від вмінь інших призваних істот.
- Я читала про такі ситуації в книгах, але не думала відчути таке насправді.
- А ще, мене зацікавив твій меч, тому я виявив бажання поспілкуватись, він несе в собі могутню силу завдяки якій, ти, низькорівнева дівчинка змогла мене здолати. Звідки він в тебе?
- Дякую за довіру Стелсе, я буду про тебе піклуватись немов про рідного брата. Меч це трофей, що дістався мені після перемоги над грабіжниками, тоді Нейра зробила все сама, їхні рівні були надто великими для мене.
- Зрозуміло... Могутній легендарний меч з'явився в тебе не по праву переможця, а випадково. Я придивлятимусь до тебе дівчинко, від твоїх дій залежить моє відношення до тебе.
- Звісно, я розумію! Стелсе ти голодний?
- Мені вистачить трави на галявині, я її так і не наївся завдяки тобі.
- Вибач... 
Приєднатись до пригод

​​​​​​​