Помилилася з тропом

Привітики!

Довгий час я визначала свою книгу "Пори року. Зникнення Зими"  як від ненависті до кохання. Але стосунки між Майком та Діаною геть не такі. Це ж чистісінький slow burn! Тобто "повільне горіння", коли стосунки розвиваються неквапливо, без поспіху, що й їжачку зрозуміло: вони обов'язково будуть разом. Просто є обставини (як внутрішні, так і зовнішні), які не дозволяють їм зізнатися в почуттях в першій половині книги.

Більше про це в моєму письменницькому тг-каналі

— Титани? — вкрай розгубилася Діана, опинившись всередині.

— Ага! — почулося десь знизу. — Це срібляки наші. Монети такі. Чи ти думала, в нас ваші гроші ходять, балда?

Діані вартувало величезних зусиль, аби не мугикнути щось дошкульне у відсіч. Натомість вона з усміхом відповіла, обережно спускаючись слідом за Мей, що швидкома подалася вперед непримітними на перший позір східцями:

— Покажеш?

— Авжеж, розбігся! — став Майк руба, полоснувши Діану гострим поглядом. Воднораз у неї виникло стійке відчуття, немовби він вбирав кожен її крок — таким невідривним був його погляд.

Діана зупинилася на передостанній сходинці, щоб її очі опинилися прямо навпроти Майкових.

— Невже охоронцю шкода дрібки монет Королівства, яким незабаром володітиме його принцеса? — випроставшись, з викликом мовила вона.

Їхні погляди, зіштовхуючись, вирували, сполохуючи шалений потік крові у жилах.

— Мені для моєї Величності нічого не шкода… — тихцем, ніби здаючись, озвався Майк.

Несамохіть Діані майнуло в думці, як же сильно вона сумувала за ним: за його голосом, сповненим нахабства, за обличчям без звиклої холоднокровної маски, за дивним шрамом у формі серця, до якого рука тягнулася без угаву, за волоссям, яке так і хотілося розколошкати ще дужче, за бездонними очима, в яких нарешті з’явився слабкий спалах тепла.

Напевно, Майк міркував про щось схоже, адже він ледве-на-ледве посміхнувся, показавши щемливі ямки, чим сколихнув все її єство. Ще якась мить — і Діана, поза будь-якими сумнівами, ані трохи не вагаючись, стиснула б його в міцних-преміцних обіймах.

— Агов, досить бісики пускати! Часу у вас для цього вагон буде, — наскоком напустився Макс, чим махом повернув Діану з небес на землю. Майк теж потьмянів та відвернувся.

(Розділ 20. Дощ із гірко-солодким присмаком)

P.S. Подобається вам цей троп в книгах?

Будемо створювати й далі казку в реальному світі

✨✨✨