Дорогі мої, дякую за те, що сказали моїй книзі "так" ❤️❤️❤️

Добавила невилике продовження, надіюсь, що вам сподобається : D 

— Алеку… — прошепотіла я, панічно штурхаючи його ліктем.

— Не зараз, — прошепотіла Амелія. — Скелет на дев’ятій!

Алек не звертав уваги. Його вже понесло.

— І ця його хода! Повільна, як клятва вічності, — стогнав він. — О, святі елементи, його тазова кістка має більше гідності, ніж наш магістр бойових мистецтв!

— І чому, де завжди ваша трійця — чекай біди? — пролунав знайомий, сухуватий голос просто в нього за спиною.

Алек застиг. Потім дуже повільно повернув голову до нас і прошепотів:

— Тільки не кажіть, що він усе чув?

Ми з Амелією синхронно кивнули.

— Вищі… — простогнав він. А тоді видихнув, зібрався і розвернувся до Анджелуса з найсолодшою посмішкою, яку тільки міг видати.

— Неймовірно радий вас бачити, сер Анджелусе! Як ваші… ем… кістки?

ТИЦЯЮ! Хочу читати :)

Всім гарного настрою і багато сміху в житті ❤️❤️❤️