Полювання на вбивць

Коли Белліан пішов, Бетфорд важко зітхнув. Потім підійшов до столу, взяв пляшку і налив собі трохи вина в келих, взявши келих, він сьорбнув із нього. У головному залі мисливців у цей час була тиша. Не прохачів, не мисливців. А тому Бетфорд як слід зібрався зі своїми думками, а потім став підніматися на другий поверх, скрипучими сходами. Піднявшись туди, він пройшов посередині коридору, і відчинив двері в житлову кімнату мисливців. Увійшовши туди, він застав сплячих мисливців. Кліффорд хропів на всю кімнату. Реніфат сіпався уві сні, а Фоллар, напевно, уявляв собі бочку пива, бо на його обличчі було видно радість.
-Ей, прокидайтеся! - вигукнув Бетфорд - мисливці в ту ж мить піднялися з ліжка, і протерли очі.
-Ох... Обов'язково було так робити? - промовив Реніфат.
-Ти чого кричиш, матір твою... - обурився Кліффорд.
-Не хотілося вас будити, але вибору немає.
-Що трапилося?
-Нам доручили одне важливе завдання. Розповім дорогою, а поки що приведіть себе до ладу і спускайтеся. Буду чекати зовні. Фоллар проґавив, як мисливці почали одягатися. Менш ніж за хвилину вони вже були на задньому дворі мисливського Штабу. На вулиці було світло, віяв теплий вітерець. Вони забрали своїх коней зі стайні, а потім стали прямувати в бік гарнізону. Дорогою туди Бетфорд ввів їх у курс справи. Вони висадилися біля гарнізону, залишили своїх коней поблизу, і підійшли до двох вартових, що стояли біля дверей.
-Ви в якій справі панове? - промовив один зі стражників, побачивши мисливців.
-Не твоя справа. Ми маємо поговорити з капітаном Гіллмором. Він зараз у себе?
-Е-е... Ну так... Зачекайте-но! Ви ж ті мисливці, яких до нас мали прислати?
-Они самі.
-А, ну тоді ясна річ! Проходьте. Капітан на другому поверсі, у себе в кабінеті...
-Подякуємо.
Мисливці увійшли всередину гарнізону, усередині перебувало з десяток вартових, усі вони займалися звичними буденними справами. Хтось дрімав у казармах, а хтось їв, перед тим як заступити на пост. Вони озирнулися поглядом на мисливців і одразу зрозуміли, навіщо ті сюди з'явилися. Загін піднявся на другий поверх дірявими сходами, ідучи по них, Фоллар мало не провалився.
-Ах, мати... Вони б хоч ремонт зробили, чи що!
-Обережніше...
-Цим сходам на вигляд років сто... - промовив Реніфат, ступивши однією ногою на сходи. Мисливці піднялися нагору, потім вийшли до кабінету капітана Гіллмора, а потім увійшли всередину.
-А... Мисливці... Проходьте-проходьте, я саме на вас чекав...
-Перейдемо відразу до справи... - промовив Бетфорд.
-Думаю, ви вже знаєте, що цього тижня вбивці позбавили нас преподобного Саннерті та проповідника Танкрепа. Усіх їх було жорстоко вбито. Тіло Саннерті вивісили на одній із веж головної площі, він там провисів в одних портках до самої ночі... Допоки нарешті мої молодчики не зняли його звідти. Але перед цим по всій площі хтось розкидав записки, в яких було зазначено, що преподобний Саннерті розносив брехливі чутки за гроші, а також приторговував шушилою.
-Шушилою? - зніяковів Реніфат.
-Новий вид наркотику... Між своїми його ще називають "Шушка", ну та не важливо...
-З чого нам почати?
-Не так давно ми розпитали жебрака, він розповів нам, що перед тим, як преподобного повісили, і наділи на його шию мішечок із золотом, він побачив якогось підозрілого типа... Він попросив у нього милостиню, але той відмовив. А потім, значить, він побачив його в день смерті преподобного. Стоїть на даху тієї самої вежі.
-І який він мав вигляд? - випростався Бетфорд.
-Хм, виходячи зі слів жебрака, як: "Зухвалий хер у фіолетовим плащі, і помаранчевій пов'язці"
-Ясно... Значить сьогодні вночі ми заступимо на варту площі. Будемо виглядати звідти всіх, хто підходить під цей опис.
-Ага, удачі. Можете взяти зброю з гарнізону, хіба мало стане в пригоді... Мисливці встали зі стільців, трохи розім'ялися, а потім почали спускатися на перший поверх. Опинившись там, вони пройшли повз вартових, які сиділи там, а потім вийшли в коридор, у кінці якого був той самий арсенал. Вони увійшли всередину, на стінах висів великий запас зброї. Починаючи від алебард, сокир і мечів, закінчуючи бойовими молотами, луками і кинджалами. Відразу видно, король серйозно підійшов до питання оборони.
-Хоба! - вигукнув Фоллар, відпрацьовуючи удари бойовим молотом у повітрі. І тим самим випадково ледве не зачепив Реніфата, який перебував поблизу.
-Бережніше!
-Ой, вибач! - промовив Фоллар, піднявши руки з молотом догори, а потім він випадково впустив його собі на ногу - ай... Мати!
-Так тобі й треба...
-Досить дуріти - промовив Бетфорд - пішли. Мисливці вийшли з арсеналу, справа стала йти до заходу сонця. Мисливці увійшли в таверну до заходу сонця, потім піднялися на третій поверх і вийшли на балкон. Бетфорд і Реніфат у цей час перебували з іншого боку площі, на спостережній вишці. Вони мали вистежити вбивцю, коли той пройде повз. Вони знали, який він має вигляд, бо жебрак дав точну наводку - хрін у фіолетовому плащі, з помаранчевою пов'язкою на обличчі. У руках у Реніфата був лук, у Бетфорда його улюблений металевий арбалет. А Фоллар і Кліффорд були озброєні мечами, на випадок, якщо доведеться наздогнати вбивцю. Поки все було тихо, на площі було не так багато народу, тож розгледіти на ній когось підозрілого не становило б жодних труднощів. Скориставшись нагодою, Бетфорд сьорбнув вина з кубка, а Реніфат намагався розібратися, як користуватися луком.

Тільки що ви могли прочитати уривок зі свіжого оновлення моєї книги, а саме 11 глави - праведники і грішні, яка наповнена тайнами, цікавими інтригами, та незвичайними сюжетними поворотами. Якщо зацікавило - починайте читати прямо зараз, перейшовши на першу главу за цим посиланям: https://booknet.ua/reader/molot-chudovisk-b436896?c=4750197