Вона — гроза викладачів, яка бореться за справедливість. 

Він — ректорський син із комплексом бога, який не робить нічого без власної вигоди. 

Що може трапитися, коли їхні світи перетнуться? І чи насправді вони такі, якими здаються на перший погляд?

Мілана – «сірий кардинал». Нічим не виділяється, нікуди не встрягає, справжня невидимка. Ніхто й подумати не міг, що саме вона, дівчина в яскравих светрах з мультяшними героями, - той самий Анонім, який викриває корупційні схеми викладачів та їхні брудні секрети, розвішуючи рукописні статті на дошці оголошень. 

Все змінюється в той момент, коли чернетка чергового “викриття” опиняється разом із тестами одногрупників на столі в ректора. А спроба викрасти її завершується зіткненням з Єгором Романовським. 

Ніхто в світі ніколи б не запідозрив білобрисого мажора в схильності до добрих намірів, тому, коли той пропонує свою допомогу, Мілана вже усвідомлює, що це - угода з дияволом. Але вибору в неї немає. Одна скарга від університету, і батько відправить її в академічну відпустку до жіночого монастиря.

На великій перерві, між третьою та четвертою парами, я вмостилася на підвіконні в коридорі та, жуючи яблуко, роздумувала над тим, як тепер бути з анонімністю, коли є одна людина, яка знає. І чи не здасть мене білобрисий, коли з'явиться чергова записка на дошці. 

І тут, повернувши голову, я побачила його. Згадай г.., називається. 

Як зазвичай, у світлому светрику, в штанцях зі стрілочками. Волосся мальовничо скуйовджене, і ніби аж німб над головою сяє. Не йде, а пливе. 

А, помітивши мене, ще й розплився в білозубій посмішці, а очі заіскрилися блакиттю. 

"Заіскрилися блакиттю"? Я справді так подумала? Про Романовського? І серце так забилося… Господи, сподіваюся, це інфаркт, а не хвилювання від його дурнуватого вишкіру. 

— Привіт, сірий кардинале, — відсалютувавши мені двома пальцями, мовив та спинився навпроти. 

В мене аж яблуко в горлі застрягло. 

Глитнувши, глянула на нього з-під лоба.

— Я думала… — тихо вичавила, та коли він ще наблизився, змовкла. 

— Це похвально, — кивнув хлопець. 

Запхнувши одну руку до кишені, іншою сперся на стіну та нахилився.

Та що він, в біса, робить?! Вивести мене хоче?! Чи знущається за вчорашнє?! 

— Я думала, ми вже закрили всі гештальти, і більше не пересікатимемося! — випалила, відсуваючись від нього. 

Хотіла вже зістрибнути з насидженого місця та першою піти геть, але Єгор раптом витягнув руку з кишені та схопив мене за зап'ясток руки, в якій я тримала яблуко. 

Наче зачарована, я спостерігала за тим, як він нахиляється до нього губами, не зводячи з мене погляду, а тоді смачно кусає фрукт, змушуючи здригнутися. 

Сік стікає кутиком його губ, але він встигає змахнути його великим пальцем. 

— Ми не закінчили, Савельєва, навіть не мрій. 

І, розвернувшись, залишив мене кліпати очима з роззявленим ротом. 

— Клятий змій спокусник, щоб тебе… — проскімлила тихо, відчуваючи, як по пальцях потік яблучний сік. 

 "Норовлива для Романовського"