Давайте додамо трохи романтики в цей день ❤️

Ірина Скрипник

03.05.2025, 16:51:21

Дам вам спойлер з поточної роботи. Так би мовити, інсайд:

Яна, здавалось, нічого не зрозуміла. Вона стояла і здивовано дивилась на нього, поки він не сказав:
— Припини, Яно. Ми ж навіть друзями у школі не були.
— Але й ворогами не були, — впевнено відповіла вона. — І ти не зробив мені нічого поганого, щоб я сиділа і просто дивилась зі сторони. Це… неправильно.

Він засміявся. Коротко. Трохи криво.
— Все така ж добра і сентиментальна. Впізнаю нашу Яну — відмінницю.

Потім відвів погляд, видихнув і додав тихіше:
— Все ж добре, що ти повернулась. Коли я тебе бачу… мені ніби трохи легше.

Яна не встигла нічого сказати — щоки миттєво спалахнули. Вона мовчки дивилася йому в спину, коли Тарас рушив вперед.

Він ішов, не оглядаючись. Випростано, але не впевнено. Просто — вперед.

Яна постояла ще трохи. Потім — пішла слідом. Швидко, майже бігом:
— Стривай! Що ти мав на увазі?
— З чим?
— З тим… що «легше». Що це означає?
— Не бери в голову.
— Ні, я хочу знати! Поясни!
— Це нічого не означає, Яно, — буркнув він, не сповільнюючи кроку. — Просто слова. Забудь!

Але вони обоє знали, що це не "просто слова".

Dana N

04.05.2025, 18:14:54

Ось уривочок з мого:

"Мить – і Максим відчув усю вагу її тіла, тепло і м’якість талії крізь тонку тканину сукні.
Вона дивилася просто йому в очі – трохи лукаво, як завжди і… з очікуванням.

– Ти сильний...–проспівала напівшепотом.

Максим навіть не встиг подумати – щось сіпнулося у ньому, гаряче й гостре. Немов підштовхнуло зсередини, змусивши миттєво нахилитися і поцілувати її. Обережно, ледь-ледь – він не почувався знавцем на поцілунках, до того ж – це ж Леська! Але вона й не думала відштовхувати його: її долоня лягла йому на шию, а губи – м’які, теплі – розтулилися трохи раніше, ніж його.

Коли за кілька секунд вони роз’єдналися, Леся злегка усміхнулася, із ледь помітною іскринкою тріумфу, мов молоденька кішечка, що випробовує свої пазури. Зовсім не присоромлена, як можна було б очікувати. Максим же важко дихав і дивився на неї, немов не вірив у те, що сталося.

– Який ти ще зелений, Максе. Наче ніколи не цілувався! – промовила вона. – Треба тренуватися, а то так і помреш незграбою!
Та слова її хоча й глузливі, але не образливі, і вона не скинула його рук з себе – тож хлопець, спершу зніяковівши, наступної миті прошепотів:

– Я… я швидко вчуся."

Світлана Бонд

03.05.2025, 16:06:31

О, пам'ятаю цей момент. Це було так мило))
Ну що ж...

"– Я хотів попросити вибачення, – різко видав Данило, зупинившись посеред кімнати. Стукіт власного серця почав оглушувати. Він підняв очі, бажаючи бачити все, що вона тільки може подумати. – Вибач, що втік тоді, наговорив дурниць, у які ти, звісно ж, не повірила. Ти й так знаєш, як я до тебе ставлюся. Чорт, цього неможливо не помітити, – він збентежено посміхнувся. Бігав очима, але врешті повертався до неї. – Я кохаю тебе. Завжди кохав. Але...
Він замовк, не знайшовши відповідного пояснення, і побачив, як Даша опускає очі, сповнені сумнівів, як усвідомлює, що в підсумку все сказане перекреслить це величезне "але".
– Дашо, у мене пухлина головного мозку, – сказав Данило, дивлячись, як за секунду руйнується її світ. – За мірками лікарів мені залишилося кілька місяців.
Він зробив паузу лише на мить, щоб дати їй час збагнути почуте, але говорити далі не дозволив клубок у горлі. З'явився він, побачивши прикриті очі Даші, з яких потекли сльози. Більше вона ніяк не реагувала, сиділа мовчки, заливалася сльозами, і не могла це контролювати."

Згадала свою першу книжку)

Юне Люмен

03.05.2025, 15:59:08

Ооой, ну так ніжно!
Гаразд, ось зізнання з моєї: "Ти - найгірше, що є в мені":

"- Просто не звертай на нього уваги, - прошипіла моя супутниця, ховаючи телефон у кишеню.
- Невже ти просто не можеш засунути свій характер кудись подалі і хоч трохи побути нормальною? - не вгавав татуйований спортсмен, роблячи кроки в наш бік.
- Невже ти просто не можеш відчепитися від мене, чорт забирай? Просто зникнути з мого життя і перестати мене переслідувати? - Задала я зустрічне питання нахабі, імітуючи його інтонацію.
- Це хто ще переслідує. Міс Паркер, ти, здається, збожеволіла від мене, - голосно засміявся русявий.
Алкоголь у моїй крові геть-чисто зірвав гальма в голові. Відкинувши руку Валері, яка марно намагалася утримувати мене за лікоть, я підійшла ближче до Тревіса, і, зупинившись навпроти, буквально за півметра від нього, промовила:
- Та пішов ти до біса, Лестер! Пішов до біса ти і твоя хвороблива зарозумілість. Як же ти мене дістав, ти у мене вже ось тут, - я приставила ребро долоні до горла. - Мені начхати на тебе і твої проблеми з головою, на твої ідіотські ігри. Ти думаєш я твоя іграшка? Та пішов ти ще раз до біса! Мої почуття до тебе - мабуть, найгірше, що є в мені!"