Я не плачу - ностальгія в око потрапила (уривок)

Цікаво, чи читає хтось із полтавців мій роман "Син маминої подруги"? А з "навколополтавців"?

Чи впізнали ви в локаціях це місто? Чи не сварите мене за певну географічну неточність? Звісно, Стівен Кінг казав: "Де починається авторська фантазія - закінчується географія". І, все ж, я надто давно не живу в Полтаві, лишивши в ній шматочок серця (і найкращі роки).

Тому писати про неї для мене особисто дуже щемко і дуже сумно. Ні, я не плачу... Просто ностальгія в око потрапила...

А ось і уривок з розділу. Інна, що через три роки повернулася в Полтаву, переживає ті ж емоції, що й я, повертаючись в неї думками...

"...Мотор тихенько загарчав, джип плавно вирулив з поворотного кільця перед вокзалом на Вокзальну, а далі Зіньківською вздовж ТРЦ “Київ” помчав, набираючи швидкість, до розвилки на Соборності.

— Навпростець? — криво всміхнулась Інна.

— Зекономимо час на світлофорах. Не хочу маршрутки підпирати, — гмикнув Костя, і акуратно вклинив джип на Тролейбусну вулицю.

Інна посміхнулася своїм думкам. Давненько вона не була в цих місцях. Три роки вже… А колись усі ці вулички було сходжено вздовж та впоперек, усі ці провулочки і спальні райони. А тепер вона ледь впізнавала місто.

Костя мовчки вів джип, поглядаючи на неї у дзеркало заднього виду. Чи то він такий мовчазний по життю, чи то просто давав своїй пасажирці час упізнати місто після довгої відсутності. Він звернув на Шевченка, і Інна з посмішкою помітила, що стара шашлична, в якій вони святкували її день народження, останній у статусі дружини Юри, й досі стоїть на місці. Стару вивіску “Шашличний двір” замінила пафосна назва “Мюнхен”, але це все ще була та сама шашлична.

— Юра каже, що там найкращий шашлик в місті, — помітивши її погляд, озвався Костя.

Інна промовчала. Її думки метнулися від спогадів про минуле до теперішнього часу. Що буде в лікарні? Як Олег? І… Юра? Він там?

А джип між тим звернув на Сінну. Костя притиснув педаль газу, і вони в “зеленій смузі”, швидко промчали позаду “Конкорду”.

— Зараз зріжемо дворами! — коли попереду засвітилися червоні вогні світлофорів на Європейській, Костя різко заклав вправо на Лялі Убийвовк.

Інна пирхнула. Юра теж не любив світлофори. І теж завжди казав “Зріжемо дворами”. Схоже, свого помічника він вимуштрував за своїм образом та подобою.

Схоже, в неї починалася істерика. Інна міцно стиснула ручки сумочки, аби вгамувати тремтіння в пальцях. Їй варто тримати себе в руках. В неї син в лікарні невідомов в якому стані, а вона минуле згадує. Щасливе минуле з його батьком…

До біса! В Юри нова сім’я. А вона мусить переконатися, що з Олегом все гаразд! “З ним все гаразд, — зауважив внутрішній голос, — Він круасанів захотів!" Та Інна веліла голосу заткнутися і зосередилася на дорозі..."

Принципово не прибираю вотермарки зі стокових фото, хоча є така можливість. Людина старалася, знімала, залила в безкоштовне користування...