Книга, яка завершила сама себе

У мене тут сталася оказія - друга книга циклу Козацька Доба несподівано вирішила завершитись сама. А тепер усе по порядку - я перебувала в екзистенційній кризі через те, що містичний роман "Під лапою Вовка" вийшов набагато довшим, аніж планувалось через лінію додаткового персонажа, який мав за задумом майнути вітерцем, а натомість перетягнув ковдру на себе і вийшов живим та цікавим - це блискучий первісток Богдана Хмельницького Тиміш. Не знала, що з ним робити і куди його приткнути, щоб сюжет не став надто розтягнутим, але і не закінчити усе скомкано, як 8 сезон Гри Престолів.

Тож, певно, Сірко вирішив узяти бразди правління у свої руки, недарма ж козацький характерник, і закінчив таки книгу на вельми цікавій ноті, яка просто волає про продовження у другій книзі, якій вже й назва прийшла одразу в голову. Таке собі Ньютонове яблуко осінило мене в одну мить - закінчити містику на несподіваному персонажі, і почати нову книгу саме про події, як мали у цій книзі розпочатися десь зсередини, але так толком і не розпочалися через завзяття Тимоша. Мова про штурм Чигирина козаками Сірка та Богуна та падіння гетьманської столиці.

Тож сьогодні з радістю та піднесенням дописую останню главу, закриваю історію і одразу пишу нову. Ось так несподівано цикл Козацька Доба поповниться незапланованою книгою. А у вас таке було?

Обіймаю. Як завжди ваша, Ріна Март