Челендж: Якби я була героїнею своєї книги

Я приєднуюсь до чудового челенджу від Іванни Желізної — "Якби я була героїнею своєї книги".
Моя історія — це історія Сояни з книги "Врятуй себе".

Сояна — це втілення ніжності й сили одночасно. Вона мов тиха річка, яка на перший погляд здається спокійною, але в її глибинах живе незламна течія.
Її темне, немов нічне небо, волосся і глибокі очі кольору кори дерева — це відображення того, скільки болю, надії й любові вона носить у собі.

Якби я була Сояною, я б навчилася мовчати там, де слова — зайві, і говорити тоді, коли правда варта ризику.
Я б не шукала порятунку в комусь іншому — я б шукала його в собі.
Я б пам'ятала, що навіть найтемніша ніч зрештою закінчується світанком.
Я б продовжувала любити світ, навіть якщо він колись розбив моє серце.

Книга "Врятуй себе" — це ніби дзеркало, тільки з тріщинами.
І коли я питаю себе: вижила б я, як вона? — то ловлю себе на думці, що це питання не про кінець. Це питання про шлях.

Я теж, як вона, бувала втраченою. Втомленою. Зраненою. Бувало, світ здавався надто гучним, люди — надто байдужими, а я — надто слабкою. Але, як і вона, я вчилась стояти. Триматись.
І, зрештою, рятувати себе.

Сояна — ніжна, але не зламна. Вона довіряє, навіть коли їй зраджують. Вона вірить, навіть коли сміються. Вона любить — і це її найбільша сила.

Я б вижила. Не тому що я безстрашна. А тому що я вже навчилася не зраджувати себе.
Бо вижити — це не просто дожити до кінця книги.
Це прокидатися вранці, коли хочеться зникнути.
Це сміятися, коли ще болить.
Це писати, навіть якщо ніхто не читає.
Це бути.

І сьогодні, через сторінки моєї книги, я говорю це собі:
Я б вижила. Бо я вже почала жити по-справжньому.

Сояна вчить мене: сила не завжди гучна. Іноді вона — у погляді, що не опускається. У кроці вперед, коли все кричить "Зупинись". У ніжності до себе там, де всі чекають жорстокості.

А якби ти стала героїнею своєї історії — якою б ти була?