Вітаю! Сьогодні додала новий розділ "Напівкровки")

Після сумних та трохи трагічних днів, нарешті взійшло сонечко) Цей розділ буде легким та веселим та буде мати багато кумедних моментів! Цей розділ сповнений усмішок та щірого сміху, близьких друзів та теплих розмов) 

Та я вирішила додати для вас невеликий момент, та буду рада дізнатись, чи вам так само сподобалось як і мені? 

" – Вибач мене… - щиро мовив Рейтан схиливши голову та тихо розсміявшись. – В таких ситуаціях я відчуваю себе тим самим юнаком якого вичитував дядько Нот. Ти і справді став повною копією свого батька. – піднявши очі на Дердена він посміхнувся.

 – Да йди ти знаєш куди! – задихнувся Дерден. Старий Нот був серйозним та безсердечним королем, що вирішував усі конфлікти бійкою, але при всьому – цьому він був справедливим та навіть люб’ячім батьком та дядьком, але тільки іноді!

– Я так і знав, що ти запросиш мене в гості. – Рейтан швидко оменув його, прослизнувши у вітальню.

– Ти куди пішов! Я з тобою ще не договорив! – кинувся за ним Дерден.

– Де там у вас сервіз, там куди я його в останній раз поклав? Ти ж не вмієш заварювати чай, я ж правильно пам’ятаю?

– Куди ти там пішов! Я з тобою ще не договорив. Ти куди зник!

Рейтан висунувся з кухні і помахав йому рукою. – Що дідусю, старієш? Окуляри позичити? – Рейтан вже натурально знушався з нього ледве стримуючи сміх.

 – Як же ти мене бісиш! Який був таким і залишився, треба вже дорослішати! Ведеш себе як шістнадцятирічний парубок, бери себе у руки вже, чудовисько ти чайне!

 – Моє життя і так надто серйозне, дай трохи посміятись! Поговорити про причину мого прибуття та проблеми королівства ми ще встигнемо, а ось настрій треба підіймати зранку! Отож не будь таким буркотуном. – Рейтан обігнувши його вицупив корону.

– А ну поверни чудовисько! – Він побіг за Рейтаном,що нестримно сміявся.

– Ти, що в ній спиш? А то я не розумію чи ти перед своїм народом без неї не з’являєшся? – він роздивлявся корону повертаючи її в руках. У цю хвилину Дерден нагнав його та врізавшись впав разом з ним під глибокий сміх Рейтана. Справжній сміх. Він сидів витираючи смішливі сльози та не міг стримати усмішки. Коло його очей з’явились промінчики, а в очах плекались сонячні зайченята. Рейтан вдягнув йього корону на місце та протягнув руку допомогаючи підійнятись.

– Вибач за це, - мовив він. – Чогось мене трохи занесло.

– Завжди радий пограти з тобою в наздоганялки, - посміхаючись мовив Дер."

Для мене їх дружні стосунки завжди будуть відчуватись як дещо дуже сімейне та тепле. Та сама атмосфера коли точно знаєш, що повертаючись додому - тебе чекають!)

Залишу посилання на книгу - "Напівкровка"

Та на сам  27. Розділ!

На цьому в мене все, до нових зустрічей!