Будьте добрішими.

Про наболіле.

Чи легко вам дається критика? Ви самі полюбляєте критикувати? Як переносите критику інших? А щодо так званої “критики” - просто ляпнути аби шо? Чому деяким персонажам (чи то письменникам з великою аудиторією чи то читачам) так важко бути тактовними? 

Якщо у мене поганий настрій і я прочитала щось, що мені відверто не сподобалося (з будь-якої причини: сюжет банальний, герої ніякі, очі ріже від помилок та русизмів), чи навіть не дочитала і кинула, чи маю я право писати відверто-образливий коментар? Чи маю я право висловлювати свою думку у відверто-нетактовному стилі? У моєму випадку - ні. Я не зможу цього зробити, адже розумію, що кожен твір має право на життя (виключення розгорнуті описи насилля, знущання над тваринами - сам опис процесу у подробицях). Але є ті, хто вважає себе гуру в усьому, хто не помиляється, хто вважає себе кращим за інших.

Хтось скаже, які ми чутливі, не можете сприймати критику не виставляйте свої твори, не виставляйте з помилками… Раніше я могла образитися на будь-яку критику, а потім навчилася фільтрувати її, адже на структуровану критику неможливо ображатися. Якщо мені вказали на помилки, обгрунтували своє незадоволення, я буду вдячна: можу виправитись, доопрацювати прогалини, навчусь і оновлю свої навички. Якщо мої герої чи сама історія викликали емоції, навіть негативні - це надихає на роботу.

Я інколи перечитую відверто негативні коментарі до моїх історій і граю у гру “адвокат диявола”, коли сама себе захищаю і сама ж намагаюся обгрунтувати негатив коментатора. До прикладу, під одним з моїх творів (аудіо версією) мені прилетіло кілька невдоволених відгуків (не дослівно, але суть): навіщо писати про таке, садист, знущається над дівчиною, автор ідеалізує психопата. Моє виправдання таких коментарів - жінки не виносять знущання над іншими (саму ідею) через свій персональний досвід чи просто від слова зовсім, у людини був важкий день і вона ображена на все і вся, а ще забули подивитися що означає “дарк” у зазначеному жанрі. Виправдання себе: книга з жанру темного фентезі, події у вигаданому світі де Світло і Темрява одвічні вороги. Темний герой ненавидить все Світле, тому і поводить себе так. Та й пояснення у тексті є неодноразово. Та й сексуального насилля не описано зовсім. 

Інший приклад: під іншою історією прилетіло: неможливо читати, бо сплутані імена, русизми, помилки… чому так мало авторів, які виставляють відредаговані тексти. Повністю погоджуюсь, я й сама багато помічаю помилок, і не лише у молодих авторів, а у відомих, і цьому є багато пояснень. Та не всі мають змогу мати постійного редактора чи бету, не всі мають можливість та навички вичитати текст, і це не виправдання. Але, як молодий автор, чи автор, який повернувся до рідної мови, я шукаю здоровий відгук і свіжий погляд, щоб мати змогу виправитись і вдосконалитись. Мені зовсім не образлива критика, в якій вказали на помилку і пояснили її, хочаб одну з тисячі знайдених, ніж просто написали “багато помилок неможливо читати”. (Я дуже вдячна читачам та авторам, які вказали на помилки, які дали обґрунтовано “магічного пендаля”). 

Якщо я, як читач, бачу багато помилок і не відчуваю історію, то я її не читаю, і не пишу поганий коментар, щоб підвищити свою самооцінку. Якщо я побачила помилку, я помітила її в пам'яті або виписала у нотатку іі вказала у коментарі, щоб автор мав змогу виправитись. Якщо мені сюжет чи герої не подобаються, я просто не буду читати книгу, в тим паче не буду писати образливий коментар, адже комусь іншому може подобатись. Якщо я берусь за текст для відгуку (чи то аматорської рецензії), то я дам йому можливість бути прочитаним, побаченим, зрозумілим. Вкажу на помилки, які побачу, (можливо не всі) адже зі сторони видніше, але я не майстер і не знаю всього. Якщо залишу коментар чи напишу відгук, то він буде тактовний, хтось скаже позитивно-неправдивий. Ні. Правдивий, позитивний, тактовний. Чому? Можливо тому, що я колись читала і була в захваті від того, що сьогодні не зможу прочитати, а якщо прочитаю, то буду довго картати себе за те, що все не то і все не так. До будь чого можна придертися! У кожної, навіть найкращої книги, знайдуться прихильники і хейтери! 

Колись я з задоволенням читала: Три метри над небом, відтіннки сірого, сутінки, домінік, анжеліка, і ще купа з того, що й назву не згадаю, і мовчу за те, що було пов'язано з росіянцями. Я не стидаюся цього, бо це моє минуле. І я вже не та, якою була… 

Ми всі пишемо не тому що треба, а тому що маємо бажання висловитись, розповісти історію, написати те, чого нам самим не вистачає. Для когось це хоббі, для когось вивільнення страхів, емоцій. Комусь напиши тисячу поганих слів і нічого не станеться, а когось одне слово може зламати.

До чого це я вела? Просто хотіла нагадати, що будьте добрішими, вам воно нічого не вартує, а комусь тепле слово зігріє душу.

Дякую, що вислухали. Буду рада почути ваші думки, навіть тапки і каміння сприйму адекватно, якщо це буде обгрунтовано. Якщо вам просто захотілось спаскудити настрій, бо вам його спаскудили, просто промовчіть і не пишить нічого…