В полоні нічної Маренти

.

Я вже розповідала, як випадково натрапила на чудовий роман «Авелін. Оксамитовий гріх» талановитої авторки Mercedes Quinn. Якщо коротко, то моє внутрішнє ниття про першу сотню підписників матеріалізувалося у вигляді блогу іншої авторки Мелені Матхевен, і от в коментарях до того блогу я зустріла Mercedes, взаємопідписалася на неї і почала читати її неймовірно напружений і чуттєвий роман «Авелін. Оксамитовий гріх».

Отож, коротко про першу сторінку. Отож, ми маємо повний текст, 61 сторінка. Заявлений жанр – романтична еротика, 18+. В тексті присутні сильна героїня, колишній і дуже, дуже еротичний трилер. Анотація вельми красномовна. Приведу її повністю.

Одразу уточню, що потрапляння в жанр стовідсоткове, як і виправдані усі заявлені категорії. Буду відверта, я би поставила примітку «обережно, затягує з першого абзацу» і «тримайте поряд вогнегасник», але їх немає на Букнеті.

Неймовірно і злочинно недооцінений роман, і я буду страшенно потішена, якщо мій відгук якось посприяє тому, аби ця ситуація змінилася. Соковитий, неймовірно якісний (це комплімент в кубі» текст, наповнений образними, глибокими і яскравими описами нічної Маренти та гарячими, пристрасними еротичними сценами, від яких кидає в жар (вогнегасник або хоча би цебро з крижаною водою треба тримати максимально близько).

Про еротичні сцени. Вони ідеально вкладаються в сюжет. Вони не написані «аби було», вони саме там, де мають бути, і саме тому, що мають бути. Вони невідворотні, як стихія, і вони ідеальні, як руки Тома Хіддлстона… Кхм… Гм… Відволіклася…

Отож, Авелін. Сильна героїня, яка забула власну силу. І ні, їй не потрібен чоловік, аби повернути себе собі. Він там є, її колишній, який приходить на порятунок своїй прекрасній принцесі. Але давайте начистоту. Принцеса врятувала би себе сама. Не ціною… тою, яку сплатив Ріко – мрія жінок і головний біль Авелін. Вона збирала себе докупки без нього. І вона рухається далі – теж без нього.

Динаміка між цими двома – двома, а не парою – неймовірна. Її відчуваєш шкірою і, вона проникає в саме серденько. Це не те кохання, яке оспівують в книжках. Це навіть не кохання. Це стихія. Гаряча вогняна стихія, два зустрічні потоки полум’я. Ава і Ріко. І Марента.

А ще – авто. Як та, що виросла на серіалі «Надприродне», я прекрасно сприймаю авто, як персонаж книги чи фільму. Особливо, якщо це шикарне потужне авто, яке відіграє сюжетотворчу роль (спойлер: тут відіграє). Авелін – Гонщиця. Саме так, з великої літери. І в неї є авто, таке ж пристрасне і нестримне, як вона сама.

Увесь цей роман просто по вінця наповнений пристрастю і швидкістю. Це той випадок, коли навіть ритм тексту працює на історію. Вона досконала. І в кінці, насолоджуючись післясмаком цієї історії, я хочу сказати лише одне: мало.

Мені потрібно більше таких історій.