Зі святом Великодня! Та уривочок в цю честь :)

  Друзі, зі Світлим святом Великодня вас!
Нехай ваш дім наповниться ароматом тепла, свіжої випічки й сміху тих, кого ви любите.
Нехай кожне фарбоване яйце буде не просто ритуалом — а маленькою радістю, пам’яттю та новим спогадом.

  З такого приводу, ось невеликий уривок з того, як мої герої готувались до свята :

" Кухня пахла ваніллю та медом. Стіл був захаращений фарбами, пензликами, серветками і блискітками, що осіли тонким сяйвом навіть на ручці чайника — очевидний слід творчого безладу, який несе на собі почерк Лілу.

  Вона сиділа на стільці та з висолопленим язиком і блиском в очах виводила психоделічні спіралі на яйці у всіх кольорах веселки. Пензлик у її руці жив власним життям, а сама дівчина виглядала абсолютно щасливою.

  Поруч Джо з виглядом хрестителя нової пасхальної епохи малював другий шар чорної фарби на яйці, ніби готував його до поховальної процесії.

— Вау! — сказала Лілу, тільки зараз помітивши, що чоловік малює в один і той самий тон вже пяте яйце. — Це виглядає трохи трагічно.... Але мені подобається!

— Це естетика, — важливо відповів він, — символізм зникнення надії. Пасхальна деконструкція.

  Трохи далі, ближче до кухонного гарнітуру, сидів Ітан, підібравши ноги на стілець. На обличчі — його звична маска вовка, за якою ховалася мовчазна зосередженість. Його пальці обережно тримали яйце, на якому він щось домальовував дрібним пензликом.

— А в тебе що? — запитала Лілу, намагаючись зазирнути через стіл.

  Ітан знітився. Плечі стиснулися, погляд ковзнув у бік.

— Та нічого особливого…

— Покажи! — вона вже наближалась, як до таємного скарбу.

  Він вагався, а тоді повільно простягнув яйце.

— Це... це ціп’ятко!? — очі Лілу округлилися. — Боже, яке миле!

  Джо нахилився й прищулився.

— Це ті, що мали вилупитися з цих яєць? — сказав Джо, відкидаючись на спинку стільця. - А ти ще казала, що мої яйця трагічні.

  Ітан завмер.

— Джо! — обурилась Лілу. — Як таке можна говорити!?

  У цей момент двері рипнули, і в квартиру зайшов Деррі, тримаючи в руках кілька важких пакетів. В обличчі — легка втома, в рухах — спокій.

— Малюєте? — озвався він, кинувши погляд на стіл. — Мені було б шкода їсти таку красу.

— Я можу ще хоч сто таких зробити, — відмахнувся Джо, закидаючи ноги на стіл. — Можеш їсти будь-яке — вибирай.

  Деррі глянув на купку його чорних яєць.

«Виглядає… тривожно», — подумав він та пішов до холодильника, аби розкласти продукти.

  Його погляд мимоволі впав на руки Ітана, що сидів поряд, схилившись над своїм витвором. Той саме домальовував крихітні чорні цяточки на жовтому тлі. Ціп’ятко дивилося вгору, наївно й щиро.

  Деррі завмер на мить. Його напівжартівлива усмішка змінилась — стала м’якою, майже задумливою.

— Хоч у когось виходить щось схоже на Великдень, — сказав він тихо.

  Ітан підвів погляд. Очі ковзнули по його обличчю, та зупинились десь на рівні підборіддя. Він не насмілився зустрітися з ним поглядом, але все ж набрався сміливості й запитав:

— А ти… не хочеш малювати?

— Я не вмію так гарно, як ти, — відповів Деррі з легкою, майже непомітною усмішкою.

  Ітан опустив очі на ціп’ятко. Помовчав. А потім, дуже обережно, майже невпевнено мовив:

— Тоді… якщо хочеш… я можу намалювати для тебе.

  Деррі мить нічого не казав. Просто подивився на хлопця. А тоді спокійно відповів:

— Хочу.  "