Уваг пристуні спойлери!!!

Цей твір — не просто постапокаліптичний бойовик на тлі змарнованого Києва. Це болісна і глибока психологічна драма про людину, яка втратила себе на війні й намагається знайти хоч тінь спокою серед руїн. Деодатус, знаний як Пацифіст, — колишній солдат, який клявся більше не братися за зброю. Але коли світ навколо палає, обіцянки лишаються порожніми словами.

Найсильніше у творі — це внутрішня боротьба героя. Його роздуми, його діалоги з уособленням Нігілізму, емоційна роздвоєність і постійна тяга до прощення, яке все ніяк не настає. Особливо вражають сцени втрат: смерть Христини (сестри найкращого друга), дружини Віолетти, моральна деградація, убивство дівчини-кілера, що підняла руку на нього — усе це подано так жорстко й водночас по-людськи, що залишається у голові надовго. Тут немає зайвих романтизацій насильства — тільки правда і біль.

Проте ложка дьогтю теж є. У творі трапляються мовні огріхи — зокрема, русизми й не завжди чиста стилістика. Іноді фрази звучать дещо неприродньо, що трохи вибиває з атмосфери. Але, на щастя, це радше вийняток, ніж правило. Загалом, текст читається легко, а динаміка сюжету не дозволяє відкласти книгу вбік.

«Мілітаристи: Пацифіст чи Нігіліст?» — це історія про біль, про вибір і про тінь війни, яка ніколи не зникає повністю. Вона змушує ставити запитання, на які не існує простих відповідей. І саме тому варта уваги.

Можливо я не зрозумів усього що хотів донести автор і чесно признаюся, мені було складно написати рецензію на цей твір. Тут моя особиста думка і аж ніяк не претендую на роль супер критика :)

Рецензія в рамках марафону https://booknet.ua/blogs/post/363457?thread_id=42693005&ccom=42694087#42694087