З привидом в "Академії Фейлім" не засумуєш. Події розгортаються з шаленою швидкістю, спливають таємниці минулого. Заходьте почитати! :)

Я розуміла, що Іда хотіла жити, що її смерть була такою несправедливою, такою ранньою. Адже я й сама не раз була на межі смерті. Я знала, як це. І мені хотілося допомогти. Але як?

— Ти можеш піти на переродження і розпочати нове життя. У чому проблема? — це був єдиний хороший варіант, хоч його Іда й не хотіла розглядати. — Не чіпляйся так за це. Раптом наступне буде кращим?

— Але я хочу жити у цьому! — вигукнула Іда і мені здалося, що в її примарних очах заблищали сльози. Чи можуть привиди плакати? Я не знала. Мені здавалося, що ні, але я могла помилятися. — Як ти не розумієш, Ейло?

Я розуміла її, але нічого іншого запропонувати не могла. Та й зі зрозумілих причин не хотіла, щоб Іда знову зажила своїм колишнім життям.

— Мор тобі не дістанеться, — реготнула Манвейн, не в силах більше мовчати. — Він уже зайнятий.

— Остаточно і безповоротно, — почувся голос Мора в нас за спиною. Ми з Манвейн одночасно повернулися. Мор стояв позаду, склавши на грудях руки і свердлив нас невдоволеним поглядом з-під насуплених брів. — Ейло, мамо, що ви тут робите? Адже Навін просив поки не ходити до Іди.

— А ти сам, що тут робиш, Море? — а ось тепер мої ревнощі не здавалися такими безпідставними. Мор же не міг бачити Іду. То навіщо він тоді до неї прийшов?

Як думаєте, чому Мор прийшов до Іди, якщо він її не бачить і не чує? Опівночі дізнаєтесь правду, а зараз можна пофантазувати)))