"Але мене вона не впізнала…"
"Під’їжджаючи до будинку Вікторії, я вже не впевнений, що приїхати ось так ось – без попередження – гарна ідея. Паркую машину біля її дома, але не наважуюся вийти. Що я їй скажу? Як вона відреагує? У голові крутяться тисячі думок, але жодна з них не приносить заспокоєння і не додає мені рішучості.
Поки я сиджу в роздумах, двері парадного відчиняються, і виходить молода жінка з коляскою.
Я вискакую з машини, щоб допомогти їй спустити візок сходами.
– Дякую! Ви мені дуже допомогли! – дякує мені молода мати, і наші очі зустрічаються.
Вікторія!! Я впізнав її, хоча вона й виглядає трохи по-іншому. Подорослішала чи що. Риси її обличчя стали м’якшими порівняно з тим, що я пам’ятаю. Особливо коли вона дивиться на свого сина. На нашого сина!
Але мене вона не впізнала…"
Розділ 27 вже на сайті!
3 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиОто зустрiч! Але чому Вiка його не впiзнала?
Олександра Новацька, Це питання до його іміджмейкера!))
Ох цей ШІ))) Все вже може, я подумала ви таку локацію підібрали для фото) Супер) Уривок захопив та викликав багато питань))
Мельська Наталі, О, ШІ це щось. В мене вже є підбірка його "шедеврів")) Як-небудь зберу все для блогу!
Дуже цікаво! А фото з під'їздом, ші зроблено?
Тася Шевченко, Дякую! Так.
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати