"Я ТОБІ ВИНЕН"

Запрошую до моєї  історії про не прості стосунки та кохання двох сильних особистостей - Влада та Віки.

Анотація:

"Я не сказала "ні" коли він мені запропонував. Так що формально звинувачувати в тому, що сталося, крім мене нема кого. І те, що мені не сподобалося, це моя проблема. Чи я, дурна така, сподівалася, що після того, що я з ним зробила, він буде зі мною ніжним?"

"Зітхаю та дістаю з барсетки ще одну пачку купюр. Кладу її поруч із першою, ніби намагаюся купити її прощення. Але в глибині душі розумію, що ніякі гроші не зможуть стерти те, що я зробив.
Стою над нею, дивлячись на її спляче обличчя. Вона виглядає такою беззахисною, такою чистою, попри все, що сталося. Я хочу сказати щось, перепросити, пояснити, але слова застряють у горлі. Натомість я тихо вимовляю:
- Пробач…"

Чи зможуть вони пробачити один одного, постійно приховуючи правду?
***
Продовження щодня о 20.00.

Уривок 1:

"Чоловік заносить мене в кімнату та жбурляє на ліжко. Швидко, поки я відновлюю дихання, зачиняє за собою двері на замок і кладе ключ у кишеню. Складає руки на грудях і переможно посміхається.

– Очманіти, який ти крутий! – єхидно кажу я, – впорався з дівчиною вдвічі меншою за тебе! Можеш замовити собі золоту медальку! Цепура, мабуть, на шиї вже є.

Розовський, продовжуючи посміхатися, і не вимовляючи ні звуку, повільно йде до ліжка.   Поки він не поспішаючи розстібає піджак, кидаю погляд на всі боки, оглядаючи приміщення, і повністю оцінюю дупу, у яку потрапила..."

Уривок 2:

"– З тобою все гаразд, Дене? Та що із цим водієм не так?

– По-перше, це жінка.

– Ого! – присвистую я, але шок Дена це не пояснює.

– Це Вікторія, – каже він і пильно дивиться мені в очі.

– Яка Вікторія?

– Камінська, – відповідає друг, стискаючи щелепи. – І в машині в неї миле немовля, приблизно трьох місяців від народження…

Коли напідпитку я все-таки розповів другові, що сталося тоді між мною і Вікою в мотелі, Ден мені добре пику начистив, і в мене зараз таке враження, що він не проти повторити…

– Не кип’ятись, Дене! Може дитині не три, а два місяці або ще менше…

– Це твоя дитина, Владе, – перебиває мене друг. – Май мужність визнати наслідки своїх вчинків! Я не відразу впізнав Вікторію, але коли представився, сказавши, що працюю на тебе, вона з таким жахом притиснула дитя до себе, що неможливо було не зрозуміти, хто батько дитини."

Уривок 3:

"Виходжу із цієї богом проклятої хрущовки й сідаю в мерс. Я дійсно звільнив хлопців, які загубили машину Вікторії в прохідних дворах Молдаванки. Хоча тут я погарячкував. Віка має рацію. На джипах, та й по дворах, їм за її тойотою і з її досвідом міських перегонів – не угнатися. Збираюся вже набрати Дена, щоб скасувати свій наказ, але він випереджає мене.

– Владиславе Михайловичу, я звільняюся.

– Тільки ти не починай, Дене! Прошу тебе! Мені й так хріново, хоч вовком вий.

– Я винен у тому, що хлопці втратили дівчину. Не ті автівки, та й датчик GPS можна було на її машину поставити…

– Ось і виправ усе! І не влаштовуй мені тут циганочку з виходом! Я сам особисто вибачуся перед хлопцями й попрошу їх повернутися. Задоволений?

– І премію…

– Ну вже ні! Не нахабній, Дене… Зустрінемося в офісі о восьмій. Відбій."