От сидиш, буває, дивишся в порожню сторінку... І тиша.
А потім бах — перша фраза. І сцена полетіла.)
У кожного свій момент кайфу: побудова діалогів, пропис характерів, накидування чорновиків...
А хтось кайфує вже на етапі редагування, під час шліфування тексту.
Особисто для мене найсильніше відчуття — коли персонаж сам вирішує, що робити.
Ніби він більше не в моїй голові, а живим стає. Краще знає, куди йому йти! І сам веде мене.
Це може бути як і захоплююче, так і страшнувато.
Але саме тоді я знаю: текст ожив.
А у вас коли "цей самий момент"?
2 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиДля мене це, коли головні герої починають приймати свої почуття до партнера, а не заперечувати їх. Відразу на душі так тепло стає:)
Астрід Слей, О так! Я ще люблю моменти іділлїї між закоханими персонажами – коли не сваряться, не страждають, а спокійно-щасливі)
Колись більше любила описи, тепер – діалоги, і мені відомо це відчуття, коли персонажі починають самі говорити в моїй голові, а не я видушую з себе – що то вони скажуть/зроблять далі. Редагування теж люблю – коли все вже зроблено, лишилося трохи щось змінити, підрихтувати. І
Юрій Гадзінський, )
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати