Перш за все, хотів би привітати всіх із Днем Незалежности. Особливо тих, хто виборює її зі зброєю в руках, хто причетний до цього на фронті та в тилу. Лише згодом багато хто по-справжньому зможе збагнути, який подвиг здійснюється. Як і ми через роки осягаємо важливість цієї події — проголошення незалежности, мрії багатьох поколінь, яка тоді далася з уявною легкістю...
Утім, з плином часу багато що бачиться інакше. Навіть власна творчість, хоч і здається недоречним чи незручним ставити її поруч у такому контексті.
Можливо, комусь знайоме це відчуття, коли через деякий час повертаєшся до написаного й... починаєш краще розуміти Миколу Васильовича, аж хочеться теж щось спалити!) Проте, звісно, палити нема чого, бо це не друкували!)
Певна річ, таке відчуття виникає, якщо критичний і об'єктивний не лише для когось. Хоча, якщо вже справжнім великим письменникам притаманні такі настрої, то що й казати про зовсім не письменників, так?)
Проте, як важко перечитувати свій твір навіть через рік...
8 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиБажання «спалити» старі тексти — це не завжди про ріст майстерності, часом це про втрату емоційного контакту з тією версією себе, яка це писала. Ми змінюємося швидше, ніж встигаємо ставити крапку.
А щодо того, чому «не видно одразу» — око просто замилюється від близькості до власного болю чи захоплення в моменті творення.
Файл видаляти не варто, нехай залишається як «архівний зліпок» душі, навіть якщо зараз він здається чужим.
Розкрию секрет.На пам'ятнику між Іваном та Іваном стоїть гусак
У Миргороді є пам'ятник.Трьом героям.Стоять Іван Іванович,Іван Никифорович,а між ними *****.Здогадайтесь,хто поряд з ними!!!!!
Пацюк Червоній, А чому я про це повинен здогадуватися?)
В цьому є і хороші новини. Власні старі тексти це вельми наочний спосіб побачити, що ти виріс як автор. Якщо через рік нічого не хочеться виправити, от тоді я б хвилювалася))
Julia Shperova, Ось якраз виправляти зовсім не хочеться!) Але потребує, так. Тут, взагалі, дивна річ, в мене більш питань до перших глав, а їм дуже багато. Є така звичка щось почати, відкласти.
Якщо є бажання спалити написане, то значить, що в твоєму творі бракувало вогнику....
Або просто піч вже нічим топити було.
Дикий Степ, А може твір настільки запальний?)
Можливо питання і в еволюції автора, як тут вже зазначено, але, як на мене, і в можливій зміні емоційного й світоглядного вектора. Те, що здавалося актуальним і, можливо, нагальним для автора вчора — завтра може видаватися смішним і банальним. Але це не означає, що воно зовсім не може бути актуальним для інших.
Ромул Шерідан, З емоційним - дуже влучно. Здається, що емоційний стан різного, так би мовити, забарвлення, надає різні кути погляду на те ж саме. Щось бачу, а чогось ні.
Цікаві роздуми. Бути Гоголем — сумнівне задоволення, зважаючи на непомірну ментальну ціну геніальності. А щодо бажання спалити написане: це найкращий доказ еволюції автора. Якщо старий текст ріже око, значить, за цей час суттєво зросли Ваша майстерність та критична оптика. Палити точно не варто — це просто точка відліку Вашого прогресу.
Магістр Анімарум, Щось мені підказує, майстерність росте значно нижче сподівань)
Але справа не тільки в тому, що ріже око. Дивує, що цього не видно одразу.
Ну, палив він рукопис, а не друковане) А сучаснику можна видалити файл)
Вадим Сухобрус, Краще не будемо про це)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати