Оновлення Полонянки у спадок

В цей момент у мене дзвонить телефон.

На екрані висвічується ім’я Давида.

Мене охоплює паніка. Чому він дзвонить серед білого дня? Знає, що мене нема?

Кошусь на Віту, котра сіла на пасажирське сидіння і зачиняю дверцята, щоб вона нічого не бовкнула.

- Привіт, коханий, - намагаюсь говорити спокійно. - Щось трапилось?

- Нічого серйозного. Просто подумав про тебе, вирішив зателефонувати. Чим займаєшся?

Я затамовую подих, в голові перебираю варіанти відповідей.

- Нічим, - нервово сміюсь. - Нудьгую. Євгена сьогодні нема і я сиджу вдома сама.

Соромно брехати, але виходу іншого нема. Вже застрягла у цій неправильній ситуації і не знаю, як вибратись.

- Потерпи ще трішки, я скоро приїду, - каже лагідно. - Може підемо кудись прогулятись.

- А ти збираєшся раніше повернутись? - серце калатає так гучно, що здається, що Давид його почує.

- Ще маю деякі справи. Але постараюсь не затримуватись. Кохаю тебе. Бувай.

- Я теж тебе кохаю.

Зв'язок переривається і я видихаю з полегшенням. Наче не запідозрив. Треба діяти швидко. Дорогою знайду найдешевший готель і недалеко від дому. А потім.

- А потім що? - бурмочу собі під ніс, ховаючи телефон у кишеню. Треба знайти їй житло.

Віта спостерігає за мною з машини з дивною посмішкою.

- Ну що, сестричко? Їдемо до тебе? - весело запитує, коли я сідаю за кермо.

- Я вже тобі казала, до мене не можна, - говорю роздратовано. - Це не мій дім і я не можу приводити кого захочу.

- Щось твій чоловік взагалі тримає тебе на короткому ланцюжку, - цокає язиком. - Ні на що не маєш права. Контролює кожен твій крок. Хоча він забезпечений, а заради грошей можна і потерпіти.

- Давид оберігає мене, - обурююсь на її слова. - І саме через Степана я обмежена у діях. От якби ти розказала де він. Всім би жилось легше.

- Я вже казала, що не знаю, - підвищує голос і відвертається до вікна. - Таких будинків дуже багато, а шлях до нього я не запам'ятала.

https://booknet.ua/reader/polonyanka-u-spadok-b433314?c=4696796&p=1