Я написала смс:

— Привіт, це Аля, вже доходжу до парку. В цей момент на моїх щоках з’явився рум’янець — чи то від сором’язливості, чи то просто холодно.

— Привіт, кавоманко, я стою біля маленької будки з кавою. Ти мене побачиш, — відповів він. Я вже майже дійшла, коли прийшло це смс, — і побачила його.

Стояв красивий хлопець. Зараз він виглядав зовсім не так, як у кафе. Підходячи ближче, я назвала його ім’я. Він повернувся. Такий гарний... І я зрозуміла, що ніч — саме його час. Він виглядав, як справжній цар ночі. Чомусь удень він здався мені нерішучим. Проте я ще не знала, який поворот чекає мене далі.

— Алю, як я радий, що ти прийшла. Дуже кортіло зустрітися з тобою знову,щоб познайомитися ближче, — говорив він із посмішкою, яка додавала йому ще більше чарівності й рішучості. Ну і як такий хлопець може не зачарувати дівчину?

— Ром, чесно кажучи, я спочатку була в легкому шоці, коли отримала твою записку. Ніяких контактів, жодних даних… Тоді й подумала, що все пропало, —відповіла я відверто. Це була моя особливість — говорити прямо. Бо рано чи пізно вся ця сніжна гора невисловленого може зійти лавиною і наробити біди.