Чи завжди є прототип?

Нещодавно розмовляли з учнем на тему того, що часто натхнення - люди. Неважливо, чи ти інтроверт, чи ні. Важливо, що важко писати людей не з людей. І це неймовірно круто, неймовірно цікаво - спостерігати, забирати душі до своїх творів)) Очі, характери, міміку, дотики, слова, запахи - чарівний світ реальності, який цілком може потрапити навіть у фентезі.

Можна багато говорити про те, чи є в тексті автобіографічні моменти (але ми з вами знаємо відповідь), але чи завжди в ваших текстах герої мають прототипів? Якщо ні, то точно ні? Жодної деталі, яку ви підгледіли в житті, в очах незнайомців метро, немає? Дуже цікаво, бо зараз багато пишу з прототипа, намагаючись трошки змінювати, щоб не було аж так очевидно)) Але насправді не дуже й намагаюся, бо життя цікаве таким, яке воно є.

А ось раніше я так не писала. Було багато героїв, створенних "з нуля" моєю уявою, особливо, коли тексти були в жанрі фентезі, особливо,  коли я мала маленький досвід у письмі, особливо, коли писала про людей в старшому віці, про яких нічого тоді й не могла знати. А зараз моє ставлення до прототипів дуже змінилося. Хоча живі вогники справжніх людей все одно напевно проскакували у фразах, вчинках і жестах...