Кайро — загадковий наставник з Академії, володар полум’я і… тиші. У моєму світі він — могутній вчитель, суворий, але чесний, той, кого бояться й поважають водночас. Але що, якби він не жив у магічному світі, де дракони ховаються за людськими обличчями, а пророцтва сплітаються в нічних снах?

Що, якби Кайро був серед нас?

Я бачу його в нашій звичайній школі.
Він точно сидів би на останній парті — ближче до вікна, де більше простору для думок.
Тихий.
Заглиблений у себе.
Малював би щось в зошиті — не сердечка чи машинки, а складні візерунки, древні символи, якісь незрозумілі схеми…
Його б не чіпали. Бо від нього завжди віє холодом, мов від осіннього вітру.
Вчителі не знали б, як до нього підійти.
Однокласники — трохи боялись би, але завжди озирались у його бік. Бо з таким не можна не рахуватись.

А потім би прийшла ВОНА.
Смілива, запальна, вперта до болю — як Сояна. І весь його ідеально контрольований світ рушив би з місця.

Бо саме вона змушує його ставити під сумнів усе: правила, долю, навіть себе.

Він би захищав її, сварив, мовчав годинами, а потім з’являвся саме тоді, коли вона найбільше потребує.
А одного дня — просто поцілував би. Тихо. Так, щоб вона не знала. Бо боявся б, що не має на це права.

Кайро — це герой не тільки магічного світу.
Це той, хто міг би жити серед нас.
Просто ми б не одразу його впізнали.

А ким був би ваш улюблений герой у реальному житті? Чи, може, ви вже колись зустрічали свого "Кайро"? 
Пишіть у коментарях!