Добрий ранок, любі буркотуни. Каву будете? Заходьте почитати продовження на книгу «Совість для диявола». 

— Мун? А ну, Мун, розкажи мені, що це за підстава століття? — мило почала питати в неї. — Ти навіщо змінила дизайн тюбиків на Мунскіні?! У тебе що, творче натхнення прокинулося під час меркурієвого ретрограду? Чи інстинкт самозбереження пропав зовсім? 

— Та не змінювала я нічого! — схвильовано відповіла відьма. — Просто друкарська машинка стала давати маленьку похибку! Вона друкує тепер на кілька міліметрів нижче.  І що тут такого трагічного? Починять, й все повернеться назад…

— Знущаєшся?! — перепитала. — Та вони мені вже сайт штурмом беруть через твій друкарський станок. Візьми хоч фото тієї похибки виклади, бо ж продажі впадуть! Тобі то добре, викладеш нове фото й все, а мені їм пояснюй на пальцях, чого це виробник анонсував зміни дизайну вже після того, як вони відбулися. 

— Та зміню я, зміню… Чого завелася так?  — пробурмотіла Мун. — Хто ж міг подумати, що вони такі… окасті.

— Угу. "Окасті", недовірливі та кругом шукають зрадоньку, — вкотре зітхнула. — Йди виправляй, безсовісна. А то будеш мені компенсовувати нерви в ковбасному еквіваленті. 

— Та я збанкрутію на твоїй ковбасі! — гаркнула Мун, чудово знаючи, наскільки дорого відшкодовуються у мене будь-які збитки. — Не відьма, а ковбасний маніяк якийсь…

А також, запрошую вас до книги “Мій ректор — гусь». 

— Ви будете гусаком, аж доки не поцілуєте того, кого кохаєте...

— Га-дептко Лоу!!! — гаркнув ректор на весь кабінет. — Ви знущаєтесь?! Звідки у вашій корисливій голові взагалі з'явилися думки про кохання?! Ви ж любите лише гроші! 

— Не правда! — ображено надула губи. — Я багато чого люблю! 

— І що ж ви любите, міс Лоу? — нахилив довжелезну шию на бік гусак й саркастично подивився в очі. — Так і бути, якщо назвете мені три правдоподібні пункти, я не виклюю вам мозок цим клятим дзьобом. 

— Точно? — підозріло примружилась, вглядаючись в небесні очі.

 — Будь-які три пункти, крім грошей, — ультимативно промовив лорд. 

— Ага... Ну тоді... — задумалася про найважливіше у своєму житті. — Спати люблю! Їсти смачно люблю. І вас люблю бачити в ресторанчику! 

— Мене? — закашлявся гусак, хапаючись крилами на серце. Здавалося, ніби його очі от-от вискочать від здивування, тому я поспішила погладити нещасну тварину по голові, аби не відкинув ласти раніше ніж захищу магістерську.  — В нас різниця більш ніж у двадцять років! 

— З такими чайовими, які ви залишаєте кожен раз у ресторані — хоч сорок, чесне слово! 

Ну й привіт вам від Арченятка. 

 Телеграм   Інстаграм