Краще тобі не знати, якій твій батько насправді

"Сьогодні, як завжди, відводжу вранці Діану до школи й повертаюся в особняк Розовських. Але тут щось не так. Навкруги панує незвичне пожвавлення: охоронці метушаться, покоївки бігають із ганчірками й поліролями, а на кухні кухарі, судячи із запаху, готують щось особливе. І я розумію, що моєму спокійному життю і добре оплачуваній роботі прийшов кінець.

Про всяк випадок цікавлюся в Олексія, хоча вже здогадуюсь що він мені відповість.

– Що відбувається? До нас їде ревізор?

– Майже. До нас їде Владислав Михайлович!

– Радість-то яка… – намагаюся зобразити захват, але в мене це не дуже добре виходить.

– Вікторіє! Тебе господиня викликає, – кричить мені хтось з охоронців, і я, зітхнувши, прямую у вітальню.

– Вікторіє. Я даю тобі відпустку. Олексій повідомить, коли ти зможеш повернутися до роботи, – як завжди холодно каже вона

– Але Діана… Хто буде її возити до школи? – цікавлюся я, намагаючись приховати розчарування.

– Це не твоя турбота. Здай машину Олексію і чекай, коли тебе викличуть. Якщо щось не влаштовує – можеш шукати собі іншу роботу, – відповідає вона, і в її очах я бачу байдужість.

Повертаюся до Олексія, здаю йому машину цілою і неушкодженою, і йду до своєї ластівки, яка, як завжди, стоїть за кілька кварталів від будинку Розовських.

Хороша була робота. І з Діаною я потоваришувала. Шкода дівчинку, за такої кількості людей у будинку вона – абсолютно самотня дитина.

Шкода, що я не змогла попрощатися з нею. Подзвоню Діанці увечері. Хоча… Вона напевно цей вечір проведе з батьками. Як мінімум із татом. За цей місяць дівчинка мені всі вуха продзижчала, розповідаючи, який у неї чудовий батько.

Вкотре зітхаю, краще тобі не знати, дитинко, якій твій батько насправді…"

"Я ТОБІ ВИНЕН"

Розділ 19 вже на сайті!