Перший крок униз

Роман "Син маминої подруги" входить у фазу "нагнітання атмосфери". Обожнюю оці моменти, коли крок за кроком в сюжет накидається те, що потім до епілогу герої будуть розгрібати лопатою в дві зміни. Мені страшенно пощастило із співавторокою, адже Мар'яна теж це любить. Пишемо з нею, і вона постійно каже, що треба більше й більше нагнітати, так, щоб аж іскри летіли і дим займався від них. В цьому аспекті в нас повне співпадіння.

А ще в нас спільне те, що ми обидві не любимо вигадувати назви розділів (відкрила секрет). Тому я вигадала лайфхак: усі розділи із нагнітанням називатимуться "№ крок униз". Неоригінально, зате кілька днів не будемо голови сушити, як то розділ назвати.

Оптимізація якась виходить)))

А поки пропоную вашій увазі уривок нового роздіілу, який мав вийти ще вчора, але щось пішло не так. Отож, знайомтесь з новим персонажем:

"...Олег подякував і штовхнув важкі дубові двері. Кабінет Гринчука був великим і розкішно обставленим.. Господар цього кабінету сидів на  чорному шкіряному дивані і читав щось у смартфоні. Побачивши Олега, він привітно усміхнувся:

 — Радий вас бачити, молодий чоловіче! Заходьте, сідайте! Як справи у Кіри? Що саме вона хотіла, я залюбки допоможу!

 — Це досить неоднозначна справа, — Олег сів на крісло навпроти адвоката. — Кіра написала мені ось таку записку, — і він простягнув Дмитру папірець, написаний рукою подруги.

Гринчук читав записку, і його брови з кожним словом підіймалися все вище над стильними окулярами в золотій оправі. 

 — Я трохи знаю цю родину, — сказав він, складаючи записку і ховаючи в кишеню свого піджака. — Знаю цю бідну дівчину…

 — Її дійсно тримають взаперті, не дозволяють навіть вибратися за ворота того лісового будиночку, — гарячково сказав Олег. — Не знаю, що саме потрібно її тітці з чоловіком. Мабуть, вони бояться, що Кіра буде сама розпоряджатися родинним бізнесом. А їм нічого не дістанеться. 

 —Послухайте, юначе, здається, ви начиталися детективних романів, — Гринчук похитав головою. — Кому потрібні такі клопоти? Павленки і так будуть розпоряджатися бізнесом, незалежно від того, чи житиме Кіра в місті, чи за містом. Просто для її здоров’я краще перебувати в лісі, де спокій, тиша і свіже повітря…

 — Але вона повнолітня, чому не може отримати свій спадок? — поцікавився Олег. 

 — Все просто, її батько написав у своєму заповіті, що Кіра зможе керувати справами, коли досягне двадцять одного року. А їй лише вісімнадцять.. Тож ще три роки бізнесом мають заправляти  її опікуни…

 — Чому ж вони нікуди її не пускають і годують ліками, від яких їй погано?

 — Певно, без ліків їй було б ще гірше… — адвокат розвів руками. — Я не дуже розбираюся в медицині, але можу зустрітися з її лікарем і розпитати, що і як. Якщо лікар скаже, що Кіра може спокійно скрізь ходити і обходитися без медичних препаратів, я донесу цю інформацію до Павленків. Таке рішення вам підходить?.."

***

Читайте роман "Син маминої подруги", додавайте в бібліотеки, аби не пропустити оновлення, та підписуйтеся на авторок, адже попереду - багато цікавого.