Любі читачі, читати то добре, але іноді хочеться і подивитися. Правда? Вашій увазі візуалізація до книги “Ти моя гра”

Карина (тобто я)
Колись я гралася чужими почуттями, не задумуючись, що буде далі.

Тепер минуле стоїть прямо переді мною. Цікаво? Читайте мою історію у книзі “Ти моя гра”.



Арсен
Той самий хлопець із минулого.

Той, кому я колись розбила серце, не замислюючись.

А тепер цей чоловік тримає в руках: бізнес, владу… і моє майбутнє.



Моя любі подруги Віка та Лєра
Віка — тиха, спокійна, стримана — вона ніколи не лізе в центр уваги. Але коли говорить, її хочеться слухати. У її голосі — впевненість без пафосу.
Двоє дітей, чоловік, побут, сімейні справи — усе це вона носить на собі, як легку хустку. Без скарг, без героїзму. Просто — бо так треба.

Лєра — яскрава. Гучна. Немов створена для того, щоб ламати правила.

Лєра з'являється — і кімната змінює настрій. Її голос завжди трохи голосніший, ніж треба, а усмішка — ширша, ніж дозволяє пристойність.



Тетяна Савчук… о, ще те стерво із роботи. Навіть не хочу про неї нічого писати!!!



Буває таке, що автор бачить героїв візуально іншими, чим читач. Чи співпав візуал якогось героя з моїм баченням? Рада буду почитати в коментарях.

А я запрошую до нового розділу книги.
До зустрічі на сторінках!