Миру всім! 

Запрошую до нового розділу роману, "Вкрадене серце"

Уривок.

— Вілене, ти таки хочеш скандалу?

Я набираю повні легені повітря. Нерви здають. Майже кожна наша розмова відбувається саме так. Маріанна постійно втікає від спілкування, накидаючись на мене зі звинуваченнями.

— Я вже нічого не хочу, Маріанно, але є дещо, що ти повинна знати. У мене в суботу ділова партнерська вечірка, і ти зобов’язана бути на ній...

— У мене не вийде, — спантеличено повідомляє моя наречена. — У мене виступ на стадіоні перед футбольним матчем...

Я з іронією хмикаю й щиро посміхаюся, дивлячись на Маріанну.

Чомусь я не здивований. На іншу відповідь справді не чекав. Хоча сподівався на диво. Пильно з хвилину дивлюсь у великі карі очі нареченої і, вдаючи байдужість, кидаю:

— Що ж, люба, не вийде — то не вийде. Я знайду, ким тебе замінити.

Розвернувшись, йду в напрямку свого кабінету. На душі пустка, а в горлі утворився згусток.

— Вілене, ти нормальний? Що ти несеш?

Репетує позаду мене Маріанна, але я йду, наче не чую її.

— Тільки спробуй! От тільки спробуй знайти собі якусь дівулю! То можеш забути, що я взагалі існую!

— А я вже й забув, — фиркаю через плече й гримаю дверима кабінету.

Гіркота обпікає душу. Прихиляюся до дверей і вперше ловлю себе на думці:

А чи потрібне нам це весілля? Чи потрібна мені така дружина, як Маріанна? Я хочу кохати та бути коханим, а не залишатися постійно один. І це зараз не істерика — це здорова логіка та нормальні бажання.

Скільки це триватиме? Сподіваюся Маріанна розуміє, що так продовжуватися не може. Її кар’єра та репетиції віддаляють нас одне від одного.

Всі наші розмови відкладаються на завтра, яке ніяк не може настати. У нас немає часу для задушевних розмов, зате є час для обговорення різноманітних деталей щодо весілля, яке здається вже неактуальним і недоречним...

За емоціями сюди...

Приємного читання!