Прийшла к кінцю чарівна історія моєї улюбленої Альфіри. Дівчина, життям якої я жила протягом року моїх важливих моментів. Рівно 441 день з першої чернетки, 188 днів з закінчення книги, та більше 3-х років з початку цієї історії.
Вона була різно, перші ідеї зовсім не схожі на те, що ми бачимо зараз. І.. Як на мене, її історія цілком закінчена. Але що ми маємо у підсумку?

Альфіру, покинуту та зламану, дівчину, життя якої надломилося ще давно. Зійшла з глузду, але не можна сказати точно чому, від правил? Не смішіть. В неї було достатньо причин це зробити та без правил та кари Темної Матері.
Темна Матір - автор, хто не може говорити, але бачить та чує голоса своїх творінь. Та ця біль це те, що було необхідно для сюжету.
Альфіра не мала вижити, я такого не зовсім планувала. Але не змогла. Ні її вбити, а ні Севіра. Я пережила на своїй шкурі що таке любов, кохання, підтримка коханої люди коли здається що ти зовсім один. Тому краще я б їх вбила обох, а не залишала когось з них насамоті зі своєю білью.

Я вважаю вони своє прожили, я дійсно плакала від ємоцій що були описані, сміялася с тупих жартів і просто думала про те, що відбувається з ними. Кожен раз коли я довго не заглядала у сюжет думала, що написала хню. Але коли перечитувала розуміла, що все ж тут є шось більше, а не просто історія про кохання.

Що буде з ними? Все буде добре, з кожним з тих, хто вижив, хто ні - земля їм не пухом - "Альфіра". Але у їх світі достатньо страшних історій і не тільки у Верховному Місті та Деритреї.

Друга книга циклу - "Загін 373 - Нептун" - з героїнею Ліліт у Ксатлії через сім років всесвітньої війни вже в процессі написання)