Вітаю, сонечки!

Мирного та спокійного початку тижня!!!

Запрошую до знижки на роман — "Будинок на щастя".

У тексті є:

Втеча від вівтаря; перше кохання; зустріч через роки; пригоди; справжні почуття!!!

Уривок.

На літо батьки мене привозили до прабабусі, тут я подружилася з сусідкою Ілоною, вона моя однолітка.

І от одного суботнього дня, подруга зателефонувала мені, і попросила прийти. Ілона плакала та сказала, що пояснить все, коли я прийду.

Я ж поспіхом кинулася до сусідки. Виявилося вона вчора ввечері застала свого хлопця з іншою. Звісно це не приємно. Я шкодувала подругу, жаліла, заспокоювала. Коли ми наговорилися, я покинула будинок Ілони. Її бабуся Таміла заспокоїла мене. Мовляв, буде наглядати за онукою. Я ж зі спокійною душею пішла. Вже майже дійшла до воріт, як у двір увійшов статний парубок, а оскільки кавалера Ілони я не бачила, то одразу накинулася на нього зі звинуваченнями. Обізвала, вирвала з рук букет білих троянд, і добряче набила ним хлопця. Оксамитову скриньку, яку він тримав в руках викинула в басейн.

Він схопив мене, і підніс разом з футболкою. З люттю прошипівши, що якщо ще раз побачить мене у дворі, то руки та ноги переламає. Я плюнула йому в обличчя, і назвавши зрадником подалася до себе.

Через кілька хвилин мені передзвонила Ілона, і зі звинуваченнями заявила, що це був її старший брат. А я ненормальна зіпсувала все, адже Тадей мав зробити пропозицію своїй дівчині... Як виявилося пізніше, брат Ілони навчався за кордоном, і до бабусі приїжджав рідко.

Я знову важко зітхаю. З того дня, я більше не спілкувалася з Ілоною. Вона образилася на мене, а я мов ненормальна закохалася в Тадея. Дивилася на нього крадькома. Я називала це платонічними почуттями. Три роки страждала від нерозділеного кохання, мріяла та марила цим чоловіком, поки не зустріла Романа. Красиві залицяння, комплементи, інтриги, і я з головою поринула у нові почуття, забувши про все на світі. І от сьогодні зрозуміла, що нікому не можна вірити. Нікому.

Здригаюся від того, що хтось стукає у вікно. Не встигаю нічого збагнути, як прочиняються дверцята.

— Сніжано, давай допоможу! Ти тільки скажи, що потрібно зробити?!!

Я часто кліпаю. Нереальне хвилювання знову захоплює мене.

— Нічого не потрібно! Дякую! — лиш сухо відмахуюся. — Я впораюся з усім сама.

— Сніжано, я останній раз прошу. Я ж бачу, що тобі допомога потрібна. Ти ж тут до ранку замерзнеш, а потім зляжеш з гарячкою. Ти цього хочеш?

Я кілька секунд мовчу, і розумію, що це єдиний мій шанс, і іншого такого може не бути.

— Ні, — лиш тихо відповідаю та зізнаюся. — Я не можу відчинити ворота.

— Давай ключ! — впевнено просить чоловік.

Я взявши з панелі ключ, передаю його чоловікові, а він наказує.

— Сиди в машині, тут мряка посилюється, а ти он як легко одягнена.

Коли Тадей зачиняє дверцята, в машині стає значно тепліше. Я кутаюся у свою білу шибку, яка насправді нічого не гріє, адже вітром підшита.

Зацікавлено спостерігаю, як Тадей возиться зі замком. Потім кудись йде, а за трохи повертається. Я видихаю коли він відчиняє ворота. Але під світлом фар, бачу таку ж картину як біля воріт. За заростями нічого не видно.

Я ж туди не проїду.

Моє серце тріпоче, коли Тадей наближається до мене.

Він прочинивши дверцята машини заявляє.

— Сніжано, ти мусиш зачекати. Я попрошу свого двірника, аби викосив двір, хоч перед будинком.

— Але вже майже ніч... — розгублено кидаю я.

— Це не страшно, — відмахується чоловік, й просить, але ти мусиш увімкнути світло у будинку, аби було видно. — чоловік на мить замовкає, дивлячись відверто в мої очі. — Ходімо проведу.

Я прихопивши телефон, не охоче покидаю вже не дуже теплий салон машини. Трепет іскрами розноситься по тілу. Мені лячно, але раптом ловлю себе на думці, від якої стає ніяково. Мить мовчу, а тоді таки питаю.

— А ваша дружина не буде проти, що ви мені допомагаєте?

— Не буде! — досить впевнено відмахується чоловік...

Книга тут...

XZOOkhob — Давид та Ілона.

Приємного читання!